Надрукувати
Категорія: Культура
Перегляди: 1120

Юрій Дем’янович Гжимайло народився далеко від України, у Північному Казахстані, в селі Обухівка, Келерівського району Кокчетавської області.
Матір Юрія (тоді їй було 12 років), її сестер і братів, разом з батьками після розкуркулення у 1936 році під конвоєм загнали у вагон-товарняк і відправили зі станції Війтівці у Північний Казахстан. На чужині їх чекали важкі випробування. Жили в землянках, у холоді й голоді...

А батька Юрія — Дем’яна Гжимайла у 16 років німці забрали у Німеччину. Спочатку він працював на заводі, у місті Цитау, потім за втечу потрапив у концтабір. Тільки 9 травня 1945 року їх звільнили американці. Щоб не потрапити з німецьких таборів до сталінських, він одразу ж після війни виїхав у Північний Казахстан — у Кокчетавську область. Там зустрів свою майбутню дружину, маму Юрія.
«У селі Драгомирівка Келерівського району, де ми жили, — згадує Юрій Дем’янович, — за всіма переселенцями стежив міліціонер — комендант, молодший лейтенант Волопаєв. Ніхто не міг без його дозволу відлучатися із села аж до 1956 року. Я дуже не любив його. Особливо після того, як захворіла моя молодша сестричка. Батько без дозволу пішов тоді за ліками у райцентр, за що його заарештували на 5 діб...
Під час літніх канікул, як і інші діти, Юрій працював за трудодні у місцевому колгоспі. Як одного із кращих учнів виробничої бригади Драгомирівської школи його навіть нагородили значком «За десятий цілинний урожай».
— Довгими зимовими вечорами мама розповідала мені та двом моїм сестричкам про Україну, про Велику Квітну. І, як і вся сім’я, я мріяв поїхати туди.
А коли нарешті настав той заповітний день, і батьки мали вирушити в дорогу, мені не пощастило: я збирався на службу до лав Радянської Армії... Лише після служби в армії, я вперше у травні 1969 року ступив на українську землю, — згадує наш співрозмовник.
А потім був Красилів. Він одразу став для мене рідним, справжньою батьківщиною.
Минали роки. Юрій Гжимайло закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту. З 1969 по 1988 роки працював у Красилівському райкомі комсомолу, райкомі партії, заввідділом культури.
З 1988 року — на педагогічній роботі. За час роботи учителем історії в Красилівській ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 Юрій Дем’янович створив музей історії міста Красилова. За роки існування музею школярі разом зі своїм вчителем написали історію бойового шляху військових підрозділів, що визволяли містечко Красилів від німецьких загарбників. Записали спогади учителів-фронтовиків, родичів репресованих красилівчан.
Серед тих, хто відвідав музей школи, були науковці-уродженці Красилова, іноземці і військовий льотчик із Канади, учасник Другої Світової війни Джон Говард Лангстаф, громадянка США Лідія Джюс, місіонери із Швеції, Німеччини, Південо-Африканської республіки.
За внесок у відродження історичної спадщини активну виховну краєзнавчу роботу, у 1993 році музею присвоєно звання «Народного», він став у Красилові осередком патріотичного виховання молоді.
Юрій Дем’янович Гжимайло є членом Центру із вивчення історії Поділля при Кам’янець-Подільському національному університеті ім. Івана Огієнка, бере активну участь в українських науково-краєзнавчих конференціях.
Відмінник освіти України, член Національної спілки краєзнавців України Юрій Дем’янович вже багато років вивчає і популяризує історію Красилівського краю. Записав із народних вуст чимало фольклорних творів, дослідив і розповів про походження назв багатьох сіл і містечок Красилівщини.
Зі сторінок семи його книг постають легендарні уродженці Красилівщини, які, незважаючи на трагізм своєї долі в умовах сталінського режиму, зберегли в серцях непохитну вірність синівському обов’язку перед Вітчизною.
Юрій Гжимайло цього року святкуватиме своє 70-ліття. Та я впевнений, що нас він потішить новими цікавим творами, що збагатять історію нашого краю.