пуштунський національний герой Абдуль Самада -  Хан Ачакзай.

Днями в Інституті міжнародних відносин Київського Національного університету імені Шевченка відбулася презентація книги презентована книга «Моє життя і виживання», яка вперше у світ вийшла за кордоном саме українською мовою та віддрукована у Хмельницькому. Це – автобіографія пуштунського національного героя Абдуля Самади.

Абдула Самад Хан був борцем за свободу свого народу, державним діячем, письменником, журналістом, перекладачем (він переклав десятки творів з перської, арабської, російської мов на рідну пушту). Він пожертвував своїм життям задля майбутнього покоління. Хан Ачакзай був першим націоналістичним лідером пуштунів ХХ століття, який усвідомлював їхні політичні права та важливість географічного об’єднання.
Після трагічної загибелі Абдуля Самади вранці 2 грудня 1973 року з’явився Хан Шахид (так його стали називати після смерті), якому, мабуть, судилося існувати доти, поки є пуштуни і їхня мова.
«Книга «Моє життя і виживання» не вписується у звичні канони мемуаристики. Вона така ж неповторна і унікальна, як і її автор. Тут змішані пригодницький роман і політичний памфлет, наукова розвідка і есе, спогади і дорожні нотатки. І все це розмаїття стилів і жанрів органічно тримається завдяки потужному магнетизмові особистості автора. Її масштаб такий, що ця постать і сьогодні стоїть осібно не лише на пакистанському політичному й культурному обрії, але й на світовому», - розповів перекладач автобіографії Хана Ачакзая Василь Івашко.
У світі, звісно ж, не бракує мучеників і затятих борців за ідею. Ще зі шкільної парти ми знаємо про Ганді й Манделу, але нічого не відаємо про Хана Шахида. Чому він не став світовим символом, культовим героєм? Мабуть, з тієї ж причини, чому не стали ними українські борці та мученики за свободу В’ячеслав Чорновіл та Левко Лук’яненко. Те, що швидкоплинна «світова слава» досі оминала їх, свідчить, насамперед, про природу цієї «слави». У світі, либонь, є лише два народи, які можуть на рівних змагатися за звання могильників імперій, – українці та пуштуни. Тому й природно, що, зважаючи на імперську сутність феномена «світової слави», українські та пуштунські герої – останні, на кого може впасти її проміння.
Можливо, краще, ніж будь-який інший народ у світі, українці знають, що таке чужинська влада, а отже, як ніхто, здатні оцінити заповіт Хана Шахида, який казав, що «нам бракує всіх тих ресурсів, що їх застосовують міжнародні сили, зокрема британці, які нас колонізували… Єдиною ж зброєю у нашому політичному арсеналі є правда, справедливість і внутрішня сила характеру».
Неабияку роль у становленні власної державності Хан Ачакзай відводив мові. Все життя він турботливо плекав та леліяв рідну пушту, яку вважав панацеєю ледь не від усіх бід і страждань свого народу. «Якби пуштуни прийняли пушту як мову громадського і приватного спілкування, говорили, читали і писали нею, то вісімдесят відсотків, коли й не всі їхні проблеми були б вирішені! Це згуртувало б їх, звільнило б від залежності від інших і навіть сприяло б кращому порозумінню з іншими народами», – пише він у своїй книзі. Хіба не актуальні для нас, українців, ці його слова?!
Звісно, якщо хтось переймається «світовою славою», «міжнародним іміджем», політкоректністю, якщо силкується будь-що потрапити в сучасні цивілізаційні тренди й вірить у те, що одні чужинці можуть захистити його від інших чужинців, то йому байдуже до слів такого «затятого націоналіста» як Хан Шахид. Віра в те, що «в своїй хаті своя правда», себто у свою родину, рід, народ, традицію, мову, державу – ось заповідь Абдуля Самади Хана Ачакзая. І ця заповідь сильніша за всі «ресурси» світових імперій.
«У мене немає жодних сумнівів, що правдиве слово Хана Шахида буде прихильно зустрінуте українським читачем. Сьогодні, коли українці ведуть смертельний герць з черговою імперською гідрою, це слово – потужна моральна підтримка й допомога», – сказав на презентації книги ідейний натхненник її видання в Україні українською мовою доктор Гулам Сарвар.