Варварі Столярчук із Хмельницького ще й дев’яти не сповнилося, а кубків, медалей, дипломів, здобутих на чемпіонатах України, Європи, світу, зібралося уже багато. Більше шести десятків. Усі відзнаки – неабияка гордість і для юної танцюристки, і для родини, і для тренера, і для Поділля, й для України. За кожним, зрозуміло, – наполеглива праця, тривалі виснажливі тренування, маса часу, втома, а то й професійне вигорання. Втім без танців Варю й не уявити: танцювати ж бо почала ще малям і тепер кожну вільну секунду чи то вдома, чи то на зупинці, дівчинка… танцює.
Те, що майбутню донечку зватимуть Варвара, мама Олена знала задовго до її народження. «Завжди передчувала, що в мене буде дівчинка, неодмінно Варвара, – посміхається жінка. – А коли після тривалого перебування під час вагітності на збереженні у лікарні в Олешинську церкву, до якої завжди ходжу, привезли мощі святої Варвари, моє передчуття-рішення лише зміцнилося. Адже це був знак».
Лікар-неонатолог у пологовому, оглядаючи немовля, винесла вердикт: «Майбутня гімнастка». Як у воду дивилася! Варя й справді, як то кажуть, з пелюшок почала ритмічно рухатися, підтанцьовувати, а зробивши перші кроки, вже такі танцювальні викрутаси придумувала! «Це співати донька пізніше почала, як говорити навчилася, танці ж були ледь не з першого дня, – розповідає Олена. – Бабуся, моя мама, дивиться «Вітаємо піснею», а Варя – танцює. З огляду на жагу до танців, пластичність, гнучкість, відчуття ритму, вирішили з чоловіком записати її до танцювальної школи. Доньці тоді було три рочки. У відомому народному ансамблі бального та сучасного танцю «Успіх» нам порадили почекати ще хоч півроку, бо дуже малесенька. В три з половиною записали Варюшу на танці.
І «Успіх» забезпечив успіх! Буквально за півроку дівчинка освоїла всі танцювальні ази. Та ще й з такою навзавидки феноменальною швидкістю, що Олександра, тренер Одеської танцювальної школи «Престиж», за сумісництвом – української національної збірної, приїхавши до Хмельницького, наполягла: «Переводьте дитину з початківців до вищої ліги!». Тож першу і другу ліги дівчинка перестрибнула. Та ж Олександра запросила Варю до своєї команди. Окрім триразових на тиждень занять у рідному місті, батьки почали возити донечку щодватижні до Одеси.
Результат не забарився: у неповних п’ять рочків на Чемпіонаті світу в Чехії Варя сольно виборола четверте місце, а в дуеті з дівчинкою з Одеси Веронікою Карповою – друге.
І з тих пір, як мовиться, пішло-поїхало: жодної поразки – або призові місця, або неодмінно вихід до фіналу. Олімпіади, фестивалі, змагання, конкурси, чемпіонати України, Європи, світу. Ось і цьогоріч – перше місце на Чемпіонаті світу в Чехії з 36 доволі сильних учасників! Привозила дівчинка перемоги з Росії, Білорусі, Польщі…
Щороку у Варвари п’ять основних поїздок на чемпіонати-конкурси за кордон, обов’язкові тренінги-семінари у літньому таборі в Болгарії. Шість, а то й більше масштабних, почасти міжнародних конкурсів протягом року в Україні. Скрізь неодмінно перемоги.
Та уявіть лише, що за кулісами власне феєрії змагань та гордості перемог. «Тричі на тиждень у доньки основні заняття у танцювальній школі, – розповідає ненька. – Є й чимало індивідуальних, нерідко відвідуємо семінари закордонних тренерів. Варя, крім того, поглиблено вивчає англійську. Тож через день у дитини одразу після школи ще й заняття з іноземної, одразу після них – танці. Додому приходимо після десятої вечора: дитина ще має поїсти, зробити уроки, скласти рюкзак. До слова, Варя у нас дуже самостійна: я не допомагаю ні підручники складати, ні щоденник заповнювати. Якщо попереду закордонні змагання, танцювальні тренування тривають шість-сім годин. Буває, донька дуже виснажується. Танцюристи кріпатуру називають Люсею, то Варя зізнається: «Мамочко, у мене така Люся, що не те що встати, повернутися не можу». А ніжки, буває, понатирає до м’яса. З пластирем на пальцях, зі стограмовими вантажами на ніжках, з неймовірною кріпатурою, втомлену буквально закидаю дитину до танцювального залу, а у самої болить серце, що забираю у неї дитинство. Але, переглядаючи відео чемпіонатів світу, Європи, куди вже два роки не їздимо з чоловіком, бо повністю довіряємо високопрофесійному тренеру Анні Огонь, з донькою якої Сонею, Варя танцює у дуеті, дивлячись на ті дитячі сльози радості, на ті складені маленькі долоньки («Я шість разів читала «Отче наш», скаже потім донечка), не можу стримати сліз щастя і вкотре переконуюся: моя дитина не зможе не танцювати. Втім Варя знає: якщо вона захоче залишити танці, ми з батьком її підтримаємо. Але, щоб передати, що відчуваєш у момент, коли твоя дитина стоїть на п’єдесталі першості на престижних чемпіонатах, не вистачає слів, просто ллються сльози. І, певно, це і вартує наших з чоловіком затрат часу, і неабияких матеріальних. Обов’язок, я гадаю, усіх батьків розвивати таланти своїх дітей, хіба ж не для того живемо? А ще ми дуже-дуже вдячні Анні Огонь, тренеру, і за професіоналізм, і за труди, й за людяність, й за те, що вкладає у своїх вихованців душу й у всіх поїздках замінює маму.
До слова, – зауважує Олена Столярчук, – в Україні дуже сильні танцюристи. Уже три роки поспіль ми перші у рейтингу серед 16 країн. Рівні українцям у танці хіба що представники скандинавських країн. Тому основними суперниками на всіх змаганнях для українців є... українці. А Хмельницький танцювальний клуб поступається лише Одесі, бо там спонсорів чимало, відповідно, якісніші інвентар і оснащення».
Варвара Столярчук навчається у другому класі Хмельницького НВК №4. Попри часті поїздки, а, відповідно, пропуски уроків, дівчинка – найкраща учениця, надолужує пропущене дуже швидко, комунікабельна, відкрита, щира. А ще вона – президент класу. До речі, й у танцювальній студії тренер уже довіряє дівчинці вчити початківців, тож Варя веде групи.
Маленька чемпіонка дуже любить малювати, гарно ліпить з пластиліну… Адже якщо людина талановита, то вона талановита в усьому.
Варя вірить у Миколая, Діда Мороза, завжди з нетерпінням їх чекає. Якось прийшла зі школи розчарована, бо дітки казали, що їх не існує. Змогли переконати у зворотному. «Я хочу, аби моя дитина ще довго вірила в дива», – щиро мовить Олена Столярчук. А дива трапляються, якщо у них не лише вірити, а й багато трудитися для їхнього втілення. Тож рік наступний знову, і це незаперечно, буде ознаменований значущими перемогами маленької танцівниці, новими переможними кубками, за якими непохитна віра і щоденна нелегка праця батьків, тренера й власне самої дитини.
Такі вони, яскраві зірочки подільського небосхилу!
Gismeteo 
