На Міжнародному фестивалі пісні «Чорнобильські мотиви», що цьогоріч уже в дванадцяте проходив у Дніпрі до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Хмельниччина виборола перше місце, зірвавши щедрі аплодисменти й отримавши дев’ятки (найвищий бал) від усіх суддів! Хоча це було закономірно, адже представляли область відомі співаки, композитори, педагоги, лауреати обласної педагогічної премії ім. М. Смотрицького, мистецьких республіканських, міжреспубліканських, всесоюзних конкурсів і фестивалів, організатори фестивалю творчих близнюків «Співучі дзеркала» брати Гжегожевські.
Волею долі цей фестиваль став ювілейним, двадцятим, у творчому житті напрочуд талановитих близнюків. Щоправда, перерва між фестивалями-конкурсами вимірюється десятками років. Стрімкий злет митців припав на вісімдесяті. Не було жодної поразки чи просто участі у найвагоміших, найпрестижніших заходах: завжди виборювали перемогу, найнижчим було третє місце. Ні. Вони не закинули пісні, любов до якої ще з пелюшок прищепили дідусь Йосип Данилович, регент та органіст Солобковецького костьолу, що на Ярмолинеччині, та батько Едуард Йосипович, самодіяльний музикант. Вадим та Євген, попри активну професійну й громадську зайнятість, продовжували тішити численних поціновувачів, невтомно прославляючи Поділля й Україну. У доробку композиторів і співаків понад дві тисячі пісень, чимало з яких не сходять з екранів і звучать по радіо. Просто для фестивалів і конкурсів, розповідає Євген Едуардович, вважали себе вже дорослими. Втім цьогорічний фестиваль «Республіка», куди братів запросив гурт «Мотор’ролла», змусив, зізнаються, битися серця по-новому — в ритмі юні, бо ж вкотре переконалися: їх люблять, їхня пісня вікових обмежень не має. «Змагатися можна, — запевняє Євген Едуардович, — тільки щоб було з ким, бо якщо бачиш фальш і зжужмлену пісню, лише наприкінці якої здогадуєшся, що вона виконується українською, — боляче. Тому участь беремо лише у вагомих справжніх заходах. Ми ж, може, для когось і неформали, проте ми — формали України, у нас свої мелодика, ритміка, стиль».
У Дніпрі, не без гордості запевняє Вадим Едуардович, змагатися було з ким: участь у конкурсі брали високопрофесійні колективи і співаки. Номінацій було три: солісти, авторська пісня і колективи. Євген та Вадим могли брати участь у кожній з них, проте вирішили — у третій. Порядковий номер у них був 43, а всіх учасників — 44 (цього разу вперше участь у конкурсі не взяли Німеччина, Росія й Білорусь).
Коли після відбіркового туру оголосили імена фіналістів, глядачі змусили (що вже традицією стало) братів виконати кілька пісень поза конкурсом.
До слова, на фестиваль Гжегожевські привезли дві свої пісні: «Чорнобильські передзвони», написану з Володимиром Шевчуком, та «Україно моя» — з Володимиром Олійником. Вони стали єдиними, кому високопрофесійні судді на чолі з Валентиною Степовою виставили всі дев’ятки!
«Мені після відбіркового туру дзвонила Степова, — сказав братам член журі Анатолій Гнатюк, — й розповіла, що Гжегожевські буквально порвали зал своїми трубами, костюмами, голосами».
«Коли отримували нагороду, — посміхається Вадим Гжегожевський, — серця тьохкали. А взагалі, батько нам підгадав, що саме у Чорнобилі залишили ми свої чуби. Бо ж їздили туди відразу після трагедії з концертом. Після нього у столичному готелі помили голови: чуби злізли…».
У 2019-му, посміхається Євген Едуардович, у мого брата-близнюка Вадима ювілей — сповниться йому 60 років, тож ми готуємо збірку. До слова, уже два видання братів побачили світ: «Мелодії родоцвіту» та «Ми родом із пісні», зараз вони працюють над програмою «Поділля моє золоте».
Хтозна, а, може, ювілейний рік принесе подільським самородкам й звання Заслужених, бо поки в них незаслужено їх немає.
Gismeteo 
