Саме так розпочала свою промову Галина Барабаш — директор музею історії міста Хмельницького, присвячену пам’яті відомого подільського митця, члена Національної спілки художників України — Леоніда Павловича Бессараби. Вже минув рік, як видатний художник відійшов у засвіти, тож вдова Галина Василівна та онук Павло з сім’єю разом із друзями-художниками й працівниками музею організували виставку його тринадцяти творів із приватної колекції. 

«На виставці представлені роботи Леоніда Бессараби різних років. Звичайно, вони вибрані досить символічно, бо картин художника насправді дуже багато. Вони знаходяться в різних приватних колекціях і музеях», — наголосила Галина Іванівна.
Леонід Бессараба народився 29 липня 1935 року на Вінниччині. Його батько малював олівцями та аквареллю рідні краєвиди, а матір займалася вишивкою, тож уся аура вдома була просякнута мистецтвом. Ще малим Леонід серед усіх іграшок обирав папір і фарби — так розпочинався творчий шлях майбутнього митця. Тож, ясна річ, і вищу освіту здобув відповідну — у Київському художньому інституті. Серед його наставників були кращі з кращих: Тетяна Яблонська, Карпо Трохименко, Анатолій Пламеницький та інші.
Леонід Павлович працював викладачем образотворчого мистецтва, асистентом кафедри інженерної графіки, брав активну участь у розвитку образотворчого мистецтва Хмельниччини як член художньої ради, а згодом і її голова.
За своїм характером художник був дуже серйозним і небагатослівним — весь свій внутрішній світ і переживання він передавав на полотні. Його перші живописні картини «В життя» і «Перший крок» високо оцінені серед поціновувачів художнього мистецтва. Він працював у різних жанрах — портреті, натюрморті, пейзажі тощо. В 2001 році став лауреатом премії ім. В. Розвадовського, а в 2008-му удостоєний звання заслуженого художника України.
Полотна Леоніда Бессараби виконані на високому професійному рівні випромінюють світлу енергетику, несуть позитив. Він тривалий час працював над історичними діорамами в музеях Ізяслава, Старої Синяви, Острополя та музею Хмельницького політехнічного коледжу Національного університету «Львівська політехніка».
В особливо теплій обстановці ділилися спогадами про моменти життя й творчості Леоніда Павловича його колеги й друзі-художники, зокрема Микола Мельничук — голова обласної організації НСХУ України, Яків Павлович, Михайло Андрійчук. Та особливою, звісно ж, була промова вдови митця — пані Галини, яка розповіла про свій біль утрати чоловіка, який був прекрасним сім’янином і найкращим другом.