Людина відкритої душі, щира, доволі скромна й навіть трішки сором’язлива. Саме так можна сказати про знаного не лише на Поділлі, а й за його межами поета Анатолія Пасічника — лауреата літературної премії імені Микити Годованця, стипендіата облдержадміністрації, члена Національної спілки журналістів України.
Щоразу, завітавши до редакції «Подільських вістей», він приносить не лише свої нові твори, а й частинку душі. Бо не вміє інакше, адже головні риси — відкритість та людяність — його життєві дороговкази вже багато років.

Анатолій Євгенович народився 24 серпня 1959 року в селищі Нова Ушиця, де пройшли його дитинство та юність. Здобувши вищу освіту в Кам’янець-Подільському державному педагогічному інституті, працював деякий час вчителем.
Поезія, яка з’явилася на світ у 1983-му, була по-справжньому глибоким проявом таланту й ознаменувала його творчий шлях. І вже з 1999-го вийшли з друку кілька поетичних збірок: «Тепло долонь», «У просторі любові» та ін. Згодом світ побачило ще багато творчих доробків пана Анатолія — «Вокзали чекань», «Айсберг долі», «Коли совісті голос мовчить» тощо. Його вірші, покладені на музику, торкаються серця слухачів... З роси і води Вам, шановний ювіляре! Зі славним 60-літтям!

Соняхи

Схилились соняхи край поля величаво,
Вітрам шепочуть жовті пелюстки,
Схилились соняхи у рясах золотавих,
вітають радо подихом дзвінким!
Чарують соняхи, ввібравши в диво-вінця,
Цілющі соки й сонця досхочу,
А літо виграє їм на сопілці,
Щоб кожен сонях голос цей почув!
Щоби пішов танок широким ланом,
Щоб ця краса текла за небокрай,
І дарувала спогади жадані,
І віщувала щедрий урожай!
Нектар збирають бджілки-трудівниці,
В них стільки праці та солодких втіх,
А соняхам медове літо сниться,
Торкніться казки, хто іще не встиг!