Україна уже шостий рік потерпає від війни. За ці роки з’явилося чимало людей, які отримали жахливий і травматичний досвід, проте воліли би сублімувати його у творчу діяльність.

У Харкові відбулася презентація мультимедійного соціально-поетичного проекту “Там, де вдома”, спрямованого на психологічну реабілітацію ветеранів через їхню власну творчість. Він об’єднав вісім сучасних молодих поетів та поетес – військових та волонтерок.
Результатом реалізації проекту “Там, де вдома” стало видання паперової та електронної збірки зі 112 віршів про любов та війну, а також запуск Youtube-каналу із відеопоезіями у виконанні авторів та відомих особистостей. Що стосується назви проекту, то вона була обрана невипадково. “Там, де вдома” – це рядок з вірша одного з авторів, Влада Сорда.
“Це вірші, які не були написані спеціально для збірки, – розповіла письменниця та волонтерка Марко Терен. – Це були вірші, написані в процесі або військової служби, або волонтерської роботи, або допомоги тим, хто цього потребує. Тому вони були взяті вибірково. Я думаю, що найемоційніші, найгостріші, найжорсткіші. Для того, щоб заповнити цю збірку про любов та війну і донести до людей думку про те, що про це можна і треба говорити. Не можна замовчувати цю тему”.
Письменниця Наталія Маринчак зазначила, що завдання було дивне: дівчата пишуть про любов, а хлопці – про війну. “Але так не виходить, бо дівчата також про війну пишуть. Бо вона їм, по-перше, болить. І по-друге, багато хто багато чого втратив з нас на цій війні. Що вона дає? Переосмислення дає. Переосмислення того, що є війна, переосмислення того, що є любов, переосмислення того, що необхідно ще про це заявляти і говорити. І продовжувати говорити. У нас це вже триває 5 років. А ми все робимо вигляд, начебто у нас все нормально. Не нормально. І це стосується жінок, і це стосується чоловіків. І це стосується людей, які мають ПТСР”, – зауважила Маринчак.
Проект також несе в собі важливу соціальну місію – через самовираження та за допомогою поетичного слова військові разом з волонтерами можуть донести до суспільства необхідність підтримки та реабілітації людей, по чиєму життю пройшлася війна.