Відколи знаю Володимира Карвасарного, митець тяжіє до символів та знаків. За езотеричною традицією, вони перебувають у світі вогняному. Там народжують числа та смисли, які правлять Всесвітом. Така їхня магічна сила...

Виставки члена Спілки художників України чекав з нетерпінням. Аби зустрітися з одкровенням. Сказати «образами» було би заслабко для його картин...
Будучи не фанатично релігійною людиною, Володимир Іванович за ключ до світобачення і світосприйняття взяв Християнство. І досягнув парадоксальних результатів. Чого тільки варта його картина «Христос із закритими вустами». Кому і для чого не дають сказати слова ми знаємо, як і здатні передбачити до чого це призводить. Кажуть, що мер міста Верони, батьківщини Ромео і Джульєтти, де відбувалася виставка Володимира Карвасарного, був дуже вражений цією роботою.
Є три роботи, що передають духовний настрій художника. Вони називаються: «Ангел у майстерні», «Трійця» та особливо – «Душі моєї храм».
Перша – про озаріння. Воно неймовірне, яскраве і незбагненне. Приходить згори і пронизує наскрізь по діагоналі. Таким чином художник прямо вказує на світ вогняний.
«Трійця» Володимира Карвасарного перегукується з геніальною іконою Андрія Рубльова. Предтечі слов’янського Відродження вона явилася у ликах, що характерно для православ’я. Однак для автора виставки цей догмат не очевидний так, як для його історичного попередника. А тільки — відлуння.
Твори Володимира Карвасарного насичені духовними пошуками і смислами. На рівні інтуїції. І тому перегукуються з манерою Ель Греко, який мабуть близький подолянину за темпераментом. Наш земляк взагалі вважає себе вихідцем із вірменського кореня. Однак я маю іншу етимологію його прізвища. «Карвасар» – це самодіяльні суди на миру, де найавторитетніші люди громади вирішували спірні питання. Суд збирався біля підніжжя фортеці, на церковній площі.
У нинішньому трактуванні його можна було би ідентифікувати як «колективне несвідоме», що надзвичайно важливо для правильного розуміння експозиції.
Особистість Володимира Івановича найбільше проявилася у картині «Душі моєї храм». На полотні зображена споруда, що похилилася майже, як Пізанська вежа.
В ній правлять чорні ченці. А сама вона уособлює сумнів та вагання. Я сприйняв цю роботу, як апофеоз кризи християнських цінностей, ідеалів та принципів. Про таку ситуацію у Біблії сказано: «Шлях у пекло встелений благими намірами».
Хтось інший може сприйняти його картини контраверсійно, з власної гори. Бо мистецтво не схильне до спрощення і проявляється там, де живе таємниця. І тому картини Володимира Карвасарного не піддаються першому осмисленню. До них потрібно приходити по кілька разів і з різними настроями. Для чого? Хоча б заради того, аби відкрити щось незбагненне у самому собі.