Надрукувати
Категорія: Культура
Перегляди: 431

Коли Святослав Шевчук, предстоятель Греко-католицької церкви, побував у Хмельницькому з нагоди призначення єпископа Кам’янець-Подільського УГКЦ, ми мали чудову нагоду поспілкуватися з Блаженнійшим. Тож напередодні Різдва Христового думки цієї неординарної особистості, послідовника великого Любомира Гузара, стають, мабуть, особливо наснагою для душі кожного християнина.

— Певний час Кам’янець-Подільська єпархія Української Греко-католицької церкви не мала свого очільника. Тепер, із призначенням єпископом Івана Кулика, які надії покладаєте на нього?
— Єпископ, як спадкоємець апостолів, матиме три основних завдання. Перше — освячувати Божий люд, тобто бути посередником зустрічі людини з Ісусом Христом, підтримувати джерело благодаті Духа Святого, якого Господь хоче зіслати на свій народ. Освячення через молитву, уділення Святих Тайн, плекання духовності — його покликання.
Друге завдання — навчати. Єпископу ми довіряємо проповідь Божого Слова, тож доносити його треба так, щоб воно торкалося серця кожного вірянина.
Третій обов’язок — організовувати християнську громаду, направляти на дорогу, що веде до Небесного Отця, на якій відкривається істина і відчуваєш Його захист.
Поряд з цим є й інші завдання — Богослужіння, бути разом з людьми та зцілювати їхні духовні рани.
— Розкажіть, будь ласка, про стосунки Греко-католицької церкви з Православною церквою України.
— Мені особливо приємно, що на посвяченні єпископа був присутній Антоній, митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Православної церкви України. Ми відчуваємо себе спадкоємцями одного коріння, одного хрещення Святого князя Володимира, багатолітньої спільної історії. Сьогодні очевидно, що ми хочемо спільно відкривати наше коріння та робити його життєдайним для третього тисячоліття.
Маємо чимало підстав для тісної співпраці, насамперед, — це соціальне служіння. Ми повинні разом лікувати рани війни, завдані українському народові. Хочу наголосити, що Греко-католицька церква завжди була державницькою, але ніколи не була державною, не була інструментом у механізмі для пригнічування українців, бо народжена разом зі своїм народом. Високі державницькі інтереси сповідує нині й Православна церква України. В цьому ми дуже подібні, бо відстоюємо незалежність української держави.
Я переконаний, що нам потрібно разом відроджувати релігійну культуру, наші спільні духовні скарби, адже є багато людей, які не ідентифікують себе ще з жодною із конфесій, залишаються невіруючими. Ми відкриті для всіх, хто шукає Господа Бога, але зобов’язані дати свою опіку греко-католицьким церковним громадам.
— Нещодавно, у грудні 2019 року, відзначали 30-ліття виходу Греко-католицької церкви з підпілля. Яким був цей період для Церкви?
— Це був час Воскресіння нашої Церкви. І якщо апостоли бачили страждання, смерть і воскресіння Спасителя, що стало змістом їхніх проповідей, то я можу сказати, що в своєму житті бачив Воскресіння Христової Церкви. Зокрема, у Хмельницькій області вже є 72 греко-католицькі громади, понад 50 церков, понад 30 священиків, а віднедавна маємо й першого єпископа Кам’янець-Подільського. Так, у грудні минуло 30 років від історичної зустрічі президента колишнього Радянського Союзу Михайла Горбачова з Папою Римським Іваном Павлом ІІ. Результатом цієї зустрічі й стало те, що радянська влада дозволила реєструвати наші громади, які, вийшовши з підпілля, знову опинилися в юридичному полі тоді ще Радянського Союзу. Отже, комуністична влада, яка нас переслідувала, знищувала, таки легалізувала Греко-католицьку церкву, тобто де-факто визнала своє безсилля в намірах її ліквідувати.
І ми справді почали відроджувати давню традицію Церкви — як матері, як учительки нашого народу. Вже давно, як і весь християнський світ, позбулися хвороби церковного есклюзивізму, це коли є «церква моя» і «неправильна». Бачимо, християни поділені і маємо завдання долати грані поділів. Шукаємо шляхи спів-
праці та порозуміння з іншими християнськими конфесіями. Мені приємно, що сьогодні Греко-католицька церква є одним з лідерів громадської думки в Україні.
 Та перед нами ще дуже багато праці, аби дати християнській душі ту особливу опіку Матері-Церкви, якої вона потребує.
— У передчутті великого свята Різдва Христового, що бажаєте християнам та всьому українському народу?
— Нехай у своєму Різдві новонароджений Спаситель наблизиться до кожного із вас та завітає зі своїм небесним світлом до кожної оселі, де чекають на Нього!
Нехай неземна ніжність самого Бога зворушить та зігріє серце всіх нас: тих, хто вдома, і тих, хто в дорозі, тих, хто далеко від рідної землі, і тих, хто шукає саме в ній достатку, миру і злагоди для своєї родини. Нехай небесна радість від того, що Господь об’являється там, де людина та її влада є безсилими, подарує нам віру й надію на кращу долю нашої України.
Нехай різдвяна коляда стане для нас, як і завжди, могутньою силою, через яку будемо ділитися своєю вірою, оновлювати наше суспільство та єднатися зі всім Всесвітом, що прославляє сьогодні свого Творця і Господа.
Христос народився! Славімо Його!