На початку тижня ми урочисто відзначили 206-у річницю з дня народження духовного батька України, якого ще називаємо Апостолом правди, Пророком нації — Тараса Шевченка. У день, коли линула невмируща Тарасова поезія, така злободенна й сьогодні, коли вкотре відкривали для себе невичерпну мудрість Кобзаря, відчували силу його слова, коли гордилися, що велична й унікальна постать, основоположник нашої рідної мови — Великий Українець, із жалем згадувалося й про те, що знову промосковські запроданці бризкають жовчю в обличчя всіх шевченколюбів, усіх патріотів України.
«Україно, Україно, подивись на себе. В твоїй хаті сидить ворог і сміється з тебе», — писав Т. Шевченко.
І сьогодні також підступно, підло знову запускається каток, яким мають намір «пройтися» по українській мові як державній. Тепер, щоправда, вже руками чинної влади. Ще в грудні минулого року нардеп від «Слуги народу» М. Бужанський вніс до парламенту законопроект про скасування закону про мову. Його однопартієць О.Ткаченко в січні 2020-ого говорив про те, що змусив колегу відмовитися від мовного законопроекту. А вже в лютому дивні метаморфози сталися з головою Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, членом президентської фракції паном Ткаченком, і він заявив, що прийняття мовного закону створило багато ризиків для суспільства в цілому і для нових депутатів, зокрема.
І як тут не згадати Тараса Шевченка: «Якби ви вчились так, як треба…» Тоді б проблема вивчити мову народу, який обрав таких «нардепів» керувати країною, точно не з’явилася б.
Але ті, що «з ризиками» — М. Бужанський та його однодумець — із «Опозиційної платформи — «За життя» О. Волошин — нещодавно внесли до Верховної Ради законопроект, який передбачає використання народними депутатами російської та інших мов національних меншин України в парламенті. Роздаючи інтерв’ю, прихильники законопроекту по всіх усюдах критикують прийнятий у 2019 році закон «Про функціонування української мови як державної». Мовляв, він забороняє міжособистісне спілкування російською, не гарантує вивчення рідної мови дітям нацменшин. Насправді, це — лукава брехня та маніпуляція. Якщо вдасться «виплодити» цей антиукраїнський закон, спрямований на знищення державної мови, а отже, всього, що міцно пов’язане з нею, — культури, соборності, самовизначення української нації, уявіть лише, як втішатиметься російський агресор, відчуваючи реванш промосковських сил.
Мені особисто згадуються вражаючі історичні факти про студентів Харківського держуніверситету, які 15 березня 1951 року відмовилися здавати екзамен російською мовою. Тоді 800 з них були репресовані, а 33-х студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари і розстріляно. Варто було б у державних мужів приймати екзамен з історії рідної держави Україна та обов’язково оцінювати їхні знання з творчості українського генія Тараса Шевченка. Може, хоч щось тоді будило свідомість персонажів, подібних вищезгаданим.
А якщо неспроможні збагнути суть Тарасових слів:
«не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять.
Ох, не однаково мені»,
то нехай прислухаються до видатного російського письменника Костянтина Паустовського. «Справжня любов до своєї країни неможлива без любові до своєї мови. Людина, байдужа до своєї мови, — дикун. Вона шкідлива за своєю суттю, тому, що її байдужість до мови пояснюється повним збайдужінням до минулого, сьогодення і майбутнього свого народу», — писав К. Паустовський. На превеликий жаль, ось таких дикунів у державі, яку шматують олігархи, терзає війна, вистачає.
На цьому тлі Тарасова мудрість для усіх має стати особливим дороговказом:
«Наша думка, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України».
Бо, наступивши на солов’їну, про славу України годі й думати.
Gismeteo 
