Минулої неділі побував на службі Божій в одній із православних церков міста. В очі відразу кинулась кількість парафіян у храмі, яка цього разу була удвічі меншою, ніж зазвичай. Священик у своїй проповіді не пропустив нагоди це підкреслити.

Саме через страх перед коронавірусом, що й так будь-кому з присутніх було зрозуміло, пояснив він таку ситуацію. І засудив через це поведінку прихожан церкви, віра яких, на його думку, не витримала випробування. Бо на все, продовжив він, воля Божа. І як кому суджено, так і буде, нікому того не уникнути. І якщо й станеться біда, підхопить хтось цей небезпечний вірус, наголосив священик, такою буде кара небес за її гріхи або ж за гріхи її батьків-дідів. Іронічно він висловився у проповіді і про новітній острах парафіян перед здійсненням таїнств сповіді і причастя, з тої ж причини заразитися.
У автора цих рядків щодо почутого на проповіді є власна думка, але з етичних міркувань волію тримати її при собі. Особисто мене, в усякому разі поки що, не налякала загроза зараження в храмі, про що свідчить сам факт відвідання служби. Але по-людськи розумію і не засуджую поведінку тих людей, які залишилися вдома. По суті, у світі зараз ведеться незрима біологічна війна. Кожен народ воює сам за себе. Водночас це є війною проти всіх. Схожа ситуація, на жаль, і на рівні окремих сімей і людей. Кожен, як може, як розуміє, відстоюватиме своє право на життя. Так, молитва в храмі – велика сила. Але, погодьтеся, все-таки краще молитися вдома здоровим, аніж робити це вже в лікарні. Не думаю, що віра дозволяє нехтувати основними заходами безпеки, найважливішим з яких, як свідчить позитивний досвід Китаю, є максимальна самоізоляція. І навпаки, саме через ігнорування логічних пересторог з боку членів однієї південнокорейської релігійної громади, у цій країні стався динамічний вибух у поширенні коронавірусної інфекції, що призвело до загибелі сотень людей. І через це священики цієї організації підуть під суд.
Зважаючи на значний авторитет церкви в нашому суспільстві, у нинішній непростій ситуації кожне слово духовного пастиря має бути максимально виваженим. І відповідно звіреним, без «відсебятини», з офіційною позицією своєї церкви. Звісно, якщо така є. Щодо цього мала б сказати своє авторитетне слово церковна рада району, яка складається з представників усіх наявних конфесій.
Не хотілось би в такій справі брати на себе роль провидця, але не варто виключати песимістичного варіанту розвитку подій, за якого урочисті Великодні богослужіння можуть відбуватися у майже пустих храмах. Насамперед дай Бог оберегти здоров’я усім священнослужителям, бо без цього проведення найбільшого християнського свята може опинитися під реальною загрозою.