Відтворювати олівцем на папері квіти, природу (ну дуже вже він її любить), тварин хмельничанин Влад Проценко почав з раннього дитинства. Ба, нічого дивного, здібність оця заклалася генетично: гарно малюють мама і дідусь. Саме він учив онука, коли той приїздив у гості в Деражню, малювати нехитрих звірят. А бабуся брала Влада до церкви. Допоки правилося, хлопчина з подругою Настею, озброївшись ручками й листочками, змальовували зображення ікон, що були в храмі. Першим Владик намалював улюбленця дітей Святого Миколая. Бабуся й усі присутні на той час прихожани захоплено визнали: дуже схожий. Чи не всім іконам у храмі, що змалку став рідним, судилося потрапити на аркуш до малого початківця. Нині ж роботи талановитого шістнадцятирічного юнака, десятикласника Хмельницького обласного ліцею для обдарованих дітей, хизуються довершеністю. Влад Проценко закінчив школу мистецтв, зараз навчається у школі іконопису «Нікош».
«Я займався веслуванням на байдарках, – розповідає Влад, – батьки ж, бачачи мій хист до малювання, вирішили віддати мене у школу мистецтв. Я, на той момент четвертокласник, був не проти». Хлопцеві на ура вдавалися всі техніки і жанри. Чимало талановитих картин тиснуться нині у його кімнаті, деякі (всі ж бо не помістяться) прикрашають стіни. Зокрема, портрет (він, до слова, був екзаменаційним) улюбленого вченого – французького мікробіолога і теж художника Луї Пастера. Влад так само поглиблено вивчає хімію і біологію, захоплюється мікробіологією. Оце 23 березня, якби карантин всі плани не потасував, мав їхати до Одеси на Всеукраїнську олімпіаду з біології, бо ж став призером міської й обласної. Призові місця вже кілька років поспіль займає юнак і в міських олімпіадах з хімії. Хлопець мріє стати великим вченим або ж хорошим лікарем. Малювання, іконопис, на досконале опанування якого йде так багато часу, що, погодьтеся, на вагу золота у здібних учнів, залишиться хобі.
Юнак ходить до церкви, щиро вірить у Бога. Всевишній вберіг його свого часу. «Якось гралися з хлопцями, – пригадує Владислав. – Я забрався на доволі величезну висоту й… полетів вниз головою. За всіма законами фізики наслідки мали бути доволі плачевними, проте у мене жодної подряпини, жодного синця». До навчання у школі іконопису святих хлопець зображав олівцем, проте, запевняє, то просто замальовки. «Бо найпрофесійніший академік живопису ніколи не напише візантійської ікони, – переконує. – Іконопис – мистецтво особливе, якому потрібно довго, завзято і наполегливо вчитися. А у візантійському живописі все кардинально інше, ніж у класичному. Тут поняття перспектива – зворотна: все, що ближче до нас – має бути меншим, все, що дальше, – більшим, не рахуючи людей чи святих. Дуже цікава, прив’язана до Біблії, Старого Заповіту, початку Книги буття, техніка виконання. Вона визначена чітким алгоритмом: спочатку йде світло (в художників – фон), далі – земля, вода, рослини, тварини, і лише на завершення, як Бог створив людину, так і іконописець створює образ. Неординарність полягає і в наданні об’єму, якщо в живописі, особливо олійному, наноситься все і зразу, то у візантійському іконописі все поетапно: спочатку темперою або акрилом кладеться найтемніший колір, затим світліший, ще світліший… допоки не доб’ємося потрібного результату».
Владислав Проценко написав уже сім ікон. Кожна вимагала чимало часу. Адже над найпростішою трудиться два-три місяці. «Перед тим, як приступити до роботи, – розповідає юний іконописець, – пощуся, йду до церкви за причастям і обов’язково благословенням. Коли завершую роботу, теж іду до храму – подякувати Господу й освятити ікону». З власних робіт вдома лише Ісус Пантократор, зображений на пасхальному яйці (ікона присвячена воскресінню Ісуса), решту роздарував. Святу Людмилу подарував бабусі на шістдесятирічний ювілей, вона ж бо прищепила віру і любов до Бога та церкви, Антонія Печерського – владиці Антонію Фіалку. Серед подарованих – Катерина, Павло, Анна… До слова, Анну мусить написати ще одну, бо, каже, хоче презентувати молодшій сестричці Анні. Тим, що вміє, хлопець завдячує своїй вчительці малювання Лісовій Наталії Володимирівні та всьому колективу іконописної школи «Нікош».
…Мріям властиво збуватися. Надто, якщо задля цього цілеспрямовано і наполегливо працювати. Тож переконана, що в недалекому майбутньому писатимуть чи не усі ЗМІ про видатного вченого чи відомого лікаря, залюбленого в іконопис, – уродженця Хмельницького Владислава Проценка.
Gismeteo 
