Неймовірні візерунки, незвичне поєднання кольорів, краса, сповнена магічності, – все це наша українська вишиванка. Яким же талантом, якою душею й енергетикою наділений народ, котрий створює таке диво. Недаремно кажуть, що в українській вишиванці закладений генетичний код народу, адже в тих простих і складних розповідях на полотні – його доля, прагнення, звитяги, поразки, мрії. І коли в один із травневих днів вся Україна вбирається у вишиванку, це наче дає нам змогу не лише милуватися, а й надихатися та гордитися причетністю до українського роду.
Безперечно, настрій, який несе з собою кожна вишиванка, створюють люди, для котрих це заняття стало духовною потребою. До них належить і Тетяна Григорійчук із Чемеровець, вихователька дитячого садочка. Тетяна каже, що взяла до рук голку з ниткою несподівано для себе. Під час декретної відпустки раптом захотіла внести у своє життя якісь свіжі «нотки».
А коли вже лягав на полотно хрестик за хрестиком, відчула, що саме цього заняття так не вистачало, що воно дає їй натхнення творити. Одна робота, друга, третя… Жодна наступна не подібна на попередню. Для себе вирішила, що одягне у вишиванки всю свою родину. Подарувала їх синочку Назарію, сестрі, племіннику, іншим родичам. Вишила й собі сорочки, плаття, які стали для неї улюбленим вбранням.
– Особисто мені до вподоби поєднання червоного і чорного кольорів. Як у пісні: «Червоне – то любов, а чорне – то журба…» Цими кольорами переплетене все наше життя. Побачили друзі, знайомі, колеги, почали замовляти. А мені щоразу хотілося зробити вишиванку особливою, – розповідає Тетяна Анатоліївна. – Спробувала вишивати гладдю, але, відверто кажучи, техніка хрестиком мені ближча. Щоразу пробую експериментувати з візерунками і розумію, наскільки широким може бути простір для такої творчості.
Розпочинаю роботу тільки з хорошим настроєм, інакше – задум не вдасться. Буває, так захоплюся вишиванням, що й непомітно ніч пробіжить. Назарій якось казав, що йому цікаво спостерігати, як я працюю, – моє обличчя тоді наче світиться. Напевно, це так, бо відчуваю якесь внутрішнє піднесення, коли беру в руки полотно та нитку з голкою.
За сорочками взялася вишивати ікони, використовувати ще й бісер, – продовжує вона. – Потім – картини. У вишиванні, мабуть, є своє магія, бо воно не набридає, а навпаки захоплює все більше. У моїй сім’ї вишивальниць не було, я сама поринула в дивовижний світ вишивання і тепер можу порадити кожній жінці, дівчині відкрити його для себе. Думаю, не пожалкують.
Я переконана, що вишиванка має бути в кожному домі, в кожного українця. Це – ніби родинний оберіг, родинний зв'язок поколінь, які передають одне одному все найкраще. Надзвичайно приємно, що наша Чемеровецька громада на чолі з Олександром Собанем до Дня вишиванки оголосила конкурс світлин у вишиванках. Я вже у передчутті тієї величезної насолоди, яку отримують, мабуть, усі, хто споглядає українське диво – вишиванки. Це й справді чудова можливість пересвідчитися, скільки справжніх майстринь творять його, вкотре переконатися, що українська вишиванка – всім до лиця.
Gismeteo 
