Коли нам телефонують читачі з Хмельницького, які з якихось причин не передплатили «Подільські вісті» (найчастіше – через «розбомблені» поштові скриньки) і запитують, де можна придбати свіжий номер газети, як правило, рекомендуємо звернутися у найближчий газетний кіоск. І навіть, якщо не маєш уявлення, де саме він розміщений, відчуваєш якусь спорідненість з людьми, які продають номер саме твоєї газети.

Проте можливість придбати в кіосках ТОВ «Проскурів преса» свіжі газети стає проблематичнішою. Раніше на зупинці «Будинок преси» по проспекту Миру, якраз поряд з нашою редакцією, працював кіоск «Преса». Ми й самі частенько заглядали сюди, аби поцікавитися, що ж «утнули» на сторінках чергового номера колеги з інших видань. Та одного дня замість газет тут почали продавати шаурму та ще якусь їжу.
До минулого тижня тішив око надпис «Преса» на кіоску, розташованому на розі проспекту Миру та вулиці Панаса Мирного. Проте сьогодні там уже продають овочі, хоч просто під боком ринок, де жваво, окрім іншого, також торгують овочами. По сусідству ще один подібний овочевий кіоск. Потіснила, виходить, інтелектуальну їжу гастрономічна.
Ще про один кіоск, що нещодавно зник на вулиці Кам’янецькій, біля бібліотеки ХНУ, розповів нам колега, який проживає неподалік. «І начебто місце було непогане, і покупців, здається, вистачало, а пресу «прибрали», – констатував він.
Зі своїх джерел дізналися: на початку року в Хмельницькому працювало 30 газетних кіосків, а сьогодні – 17, в тому числі й магазин «Всесвіт». Чому ж і справді зникають газетні кіоски?
Про це запитуємо директора мережі ТОВ «Проскурів–преса» Альони Михалєвої:
– Причина припинення роботи газетних кіосків у їх нерентабельності. Попит на газети, журнали упав. Пенсіонери, як відомо, економлять кожну копійку, і мало хто із них купує друковану продукцію. Молодь «загрузла» у телефонах.
Щоб збільшити продаж, пропонуємо в газетних кіосках ще й канцелярське приладдя, але це рятує мало, – додає Альона Ігорівна. – Обсяги продажу падають, і кіоски закриваємо, бо ж і на мінімальну зарплату працівникам заробити не вдається. Вимушені здавати кіоски в оренду. Попри те намагаємося в кожному мікрорайоні міста мати хоча б один газетний кіоск. В Україні в цілому ця ситуація ще складніша. На ній позначилися і карантинні заходи, через які терпимо втрати.
Гірко усвідомлювати, що раніше досить-таки популярні газетні точки стають непривабливими, що попит на друковане слово катастрофічно втрачає вагу. Бо й, до прикладу, один із книжкових магазинів у центрі Хмельницького, нещодавно розпродував свою продукцію лише за 20 гривень. Ціна чашки кави чи порції морозива зрівнялася з шедеврами класичної літератури, книгами про гетьманів, історію держави, видатних діячів і т. д. Знаємо, що ціни на книги нині досить високі, не кожен може дозволити собі нові видання. Та здивувало інше: за унікальними книгами по 20 гривень черги не було.
Що ж сталося? Чому збайдужіли ми до мудрих думок, до правдивої інформації, що дають постійну роботу та наснагу для мозку? Невже набите черево стало вершиною задоволення? Ці питання напрошуються самі собою, адже, здається, стільки кави та «швидкої» їжі народ ще не вживав. Раніше конкуренцію цим точкам могли складати хіба що аптеки, які відкривалися вздовж і впоперек. Бо, виходить, рентабельні.
Чим обернеться для нації нерентабельність книгарень, газетних кіосків, ми зрозуміємо пізніше, та добра від того не буде. Черево напхаємо – це точно. А чим заповнимо уми, на брак яких все частіше скаржимося тепер?
P. S. Вчора біля «зниклого» газетного кіоску зустріла розгубленого чоловіка. З’ясовується, вже не один рік він звик купувати тут свіжу пресу. Прикро вражений тим, що його цієї можливості позбавили. Навряд чи їздитиме, каже, за улюбленими газетами за кілька зупинок…