Володимир Шевченко добре знаний у Подільському краї та за його межами як журналіст, письменник і краєзнавець. Народився він 21 серпня 1940 року в селі Ганнівка Дунаєвецького району в селянській родині. Після десятирічки працював вагарем МТС, обліковцем рільничої бригади, завідувачем сільського клубу.

1961 року закінчив Кам’янець-Подільський культосвітній технікум, а після служби в армії – факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. 1971-го став членом Спілки журналістів України.
Віддав журналістиці майже 43 роки. Працював у летичівській, дунаєвецькій райгазетах, обласному часописі «Радянське Поділля» («Подільські вісті»). А найдовше, майже впродовж 22-х літ, – власкором на Хмельниччині Національного інформаційного агентства УКРІНФОРМ. 2001 року удостоєний звання заслуженого журналіста України, 2010-го нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
Такою ж плідною, нарівні з журналістською, була й залишається для Володимира Станіславовича і літературна праця. Його твори друкувались, крім місцевої, в республіканській пресі. 1979 року був учасником республіканської наради молодих літераторів, 1984-го – міжнародного літературного свята «Золотий колос» у Болгарії. Того ж року в столичному видавництві «Радянський письменник» (нині «Український письменник») вийшла друком перша ластівка – прозова збірка «Глибока Долина». За довгі роки літературної творчості побачили світ 28 його книг.
Ювіляр є також членом Національної спілки письменників України та Національної спілки краєзнавців України, лауреатом обласних премій: літературної імені Івана Іова (2012р.), краєзнавчої імені Василя Баженова (2017р.) і журналістської імені Дмитра Прилюка (2017 р.).
«Подільські вісті» щиро вітають колишнього завідувача обласної газети із 80-річним ювілеєм. Зичимо здоров’я, натхнення, усіх гараздів.
До уваги читачів зворушлива поезія нашого колеги з циклу «Осіннє».
***
Ранки засновують трімкі тумани,
І ластівки гуртуються у путь, й лелеки…
Твій теплий усміх, наче вже омана,
І голос лагідний ледь чується здалека…
***
Вже світанкові зорі прохолодні,
Кропивою жалиться вранішня роса,
Скрізь никають чужі жуки голодні…
…Не сплю, а мариться твоя коса.

Життя сплива, як літечко привітне,
Осінь в безжáль скрижинює росу…
…А невгамовний спомин квітне й квітне
Про неповторний спалах – про твою косу!