Подія, яка сталася в Державному історико-культурному заповіднику «Межибіж», уже понад два місяці не сходить із сторінок Інтернет-новин Хмельниччини. Ні, це не черговий міжнародний лицарський чи український козацький турніри, чи бардівський фестиваль, а стихійне лихо: розсипалась велетенська стіна найромантичнішої напівруїни Меджибізької фортеці — палацу князів Синявських.
23 грудня, пополудні, тихим Меджибожем пронісся гуркіт, а відеокамери на території зафіксували «вільний політ» всієї західної стіни палацу. Решткам майже 600-літньої споруди, зокрема північної фасадної стіни, також загрожує обвал. І вже з часу першого руйнування вцілілих прилеглих стін вони ще двічі обсипалися. Що упаде наступне? Що залишиться? Лише старі легенди минулого і «свіжа» хроніка камери відеонагляду?
«Це було жахливо: на наших очах стіна сповзла долу і перетворилася у велетенську купу цегляних уламків, — пригадує грудневу катастрофу старший науковий працівник музею-заповідника Вероніка Візнюк. — Нині прилегла територія огороджена, чекаємо висновків експертів».
Меджибізька фортеця з усім комплексом споруд внесена до Державного реєстру національно-культурного надбання України як унікальна пам’ятка фортифікаційної архітектури ХVІ століття у стилі Ренесансу. Але ця історична розкіш давно злидарює. Палац Синявських-Чарторийських перебуває в аварійному стані з 50-х років минулого століття, відколи радянська влада безбожно руйнувала і фортецю, і внутрішні споруди, «начинені» унікальною історією — від підземель до верхівок стін. Каміння та цегла з його башт та палаців роками використовувалися на будівництві ферм та доріг. Власне, майже вся радянська життя фортеці була часом руйнування, дарма, що ця перлина пов’язана з іменами всесвітньо відомих литовських князів Коріатовичів та Синявських, тут перебували Богдан Хмельницький, Тадеуш Костюшко, Тарас Шевченко, згодом гетьман Павло Скоропадський та багато інших видатних особистостей. Фортеця витримала навали турків, татар, пережила козацькі війни, міжусобиці, репресії, Другу світову війну… І почала занепадати, лякаючи похмурими руїнами і легендами про смертельні пастки у майже захаращених підземеллях.
Лише після того, як у 1965 році занедбану фортецю відвідав заступник голови Ради міністрів УРСР Петро Тронько, тут розпочалися науково-дослідні та ремонтно-реставраційні роботи. Однак те, що зруйнували за кілька десятків років, не вдалося відновити й за півстоліття.
Реставраційні роботи на внутрішніх спорудах, у тому числі і в палацовій зоні, востаннє активно велися лише у 2004-2008 роках, коли держава виділяла хоч якісь кошти. Однак через припинення фінансування реставрація палацового комплексу зупинилась вже на початковому етапі. З того часу кошти на неї держава не виділяла зовсім. Хоча визнала фортецю пам’яткою національного значення.
«Питання державного фінансування висить у повітрі й досі, — розповідає директор заповідника Олег Погорілець. — У 2004 році Кабінетом міністрів України на реставрацію фортеці було визначено суму у 34 мільйони гривень, проте за чотири роки надійшло лише близько п’яти мільйонів. За часів Януковича державний заповідник не отримав ані копійки.
11 січня місце руйнації оглянула комісія з питань культури і духовності обласної ради спільно з фахівцями управління культури, національностей та релігій обл-держадміністрації. Відповідно до її висновків, з обласного бюджету 2015 року на ліквідаційні роботи виділено 380 тисяч гривень. Звичайно, цих коштів мало, їх вистачить переважно для виготовлення проектно-кошторисної документації. А ще потрібно зробити й план подальшої реставрації. Знову — кошти. Сподіваємося на допомогу держави і волонтерів».
Як повідомив Олег Григорович, розглядається варіант визнання за фортецею надзвичайного аварійного стану, отож можна сподіватися на фінансування Міністерства з надзвичайних ситуацій, яке таким чином рятувало пам’ятки України, зокрема в Кам’янці-Подільському.
Уже запропонували свою допомогу фахівці Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація», члени подільської волонтерської організації «У майбутнє — через культуру», які давно співпрацюють з «Межибожем». Але цього, звісно, мало.
— Меджибізька фортеця є однією з візитівок області, тому відновлення втраченої стіни палацу для нас є сьогодні особливим завданням, — підкреслила начальник управління культури, релігій та національностей обл-держадміністрації Ірина Трунова. — Перший крок уже зроблено: рішенням сесії обласної ради виділено 380 тисяч гривень на виготовлення проектної документації для усунення аварійного стану будівлі. Це початковий етап робіт, але він дуже відповідальний. Але відновлення історичного палацу Синявських — це справа не одного року. І потрібні мільйонні вкладення. Успіху можна досягти лише об’єднаними, спільними зусиллями.
На жаль, поки що мовчить офіційний Київ, хоча група народних депутатів, членів Комітету ВРУ з питань культури і духовності Ірина Подоляк, Марія Матіос, Віктор Єленський, Сергій Тарута і Микола Княжицький — звернулися з депутатським проханням до Прем’єр-міністра А. Яценюка взяти розв’язання проблем «Межибожа» під особистий контроль та у визначений законодавством термін повідомити громадян про вжиті заходи.
Однак поки що відповідальність «зависла» на місцевому рівні, хоча, підкреслюємо, фортеця належить до Державного, а не місцевого реєстру пам’яток. І наполегливі сигнали у столицю про загрозливий стан напівзруйнованої подільської твердині надходили вже не раз. У 2009 році аварійний стан об’єкта підтвердила авторитетна група реставраторів України, висновки були надіслані в Міністерство культури України. 17 грудня минулого року, буквально напередодні катастрофи, на території фортеці працювала комісія фахівців Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація». 19 січня цього року тут побувала комісія «УкрНДІпроект-реставрація» з Києва, яка, до
речі, обстежувала палацову споруду ще у 1969 році і визнала, що палац перебуває у жахливому стані — без перекриттів, без дверей, без підлоги. І ще тоді це було зафіксовано на світлинах. Що ж, з того часу картина лише погіршилася. І досі з Києва нічого не обіцяють — у фінансовому плані.
А палац розвалюється на шматки. Як розповів заступник директора з господарських питань фортеці-заповідника Валентин Щесневич, у 2012 році стався перший великий обвал, на початку 2014 — наступний. І ось в кінці року стіна зруйнувалась остаточно.
…Меджибіж завжди з певною мірою ревнощів ставився до іншої фортечної перлини — Кам’янець-Подільської, якій уваги діставалося, справді, більше. І навіть згідно з проектом Програми збереження об’єктів культурної спадщини області на 2015-2020 роки, для Кам’янця-Подільського пропонується виділили з різних джерел протягом п’яти років 41 мільйон 970 тисяч гривень, Меджибожу — 2 мільйони 670 тисяч. Та, навіть за умови, що протягом п’яти років ці кошти надійдуть до заповідника «Межибіж», усіх проб-лем з фінансуванням необхідних робіт не вирішити.
Звісно, нині на першому плані — оборона України від російського агресора. І потреба у захисті держави об’єднує націю. Але залишається і ворог внутрішній: багаторічна безкарна байдужість владної еліти до культурного розвитку нації, збереження культурних надбань. І цей «обвал» байдужості стався набагато раніше, ніж упала фортечна стіна.
Gismeteo 
