Кожному професійному майстру сцени відомий крилатий вислів одного із засновників театральної школи Володимира Немировича-Данченка: «Режисер має померти в акторові». Тобто режисер віддає акторові усі свої знання, творчу енергію для того, щоб народилась цікава роль, народилась нова вистава. На початку минулого століття Немирович-Данченко це сказав стосовно режисерів драматичних театрів, бо в лялькових театрах «помирає» не тільки режисер, «помирають» й актори, віддаючи життєву енергію ляльці, яка магічно оживає на очах дорослих і дітей.

На відміну від акторів драмтеатру й кіно, обличчя творців лялькового мистецтва нам майже не відомі, бо така їх доля – розчинившись за ширмою, створити образ, який протягом всієї п’єси міцно триматиме увагу найвибагливіших глядачів – дітей.
В обласному ляльковому «театр в собі» плекають не лише представники творчого складу, а й увесь персонал самовіддано служить мистецтву вже не один десяток років.
– У наступні п’ятдесят років, зберігаючи прадавні традиції лялькового мистецтва, театр буде брати на озброєння і нові технології, – розповідає директор театру «Дивень» заслужений працівник культури України Алла Пундік. – Театр продовжить виконувати надзвичайно затребувану нині виховну функцію, бо в нашому суспільстві сьогодні дещо змістились моральні цінності, втратили свою вагу віковічні чесноти народу: щирість, вірність, чесність, повага до старших. Хмельницький ляльковий театр, використовуючи український і світовий драматургічний матеріал, продовжує виховувати у дітей найкращі риси, що притаманні нашому народу, та й нагадує батькам призабуті світлі почуття, котрі були у їхньому дитинстві.
Понад вісімдесят вистав зараз у діючому репертуарі театру, окремі п'єси, яким більше сорока років, і сьогодні сприймаються дітьми дуже гарно. Трупа Хмельницького театру – одна з найкращих у країні. Одинадцять провідних майстрів сцени діляться з молоддю тонкощами акторської професії. Враховуючи карантинні обмеження, із півстолітнім ювілеєм лялькарів вітали лише представники обласної та міської влади, громадських об’єднань, директори театрів, котрі з’їхались чи не зі всієї України. Та епідемія відступить, і галаслива дітвора знову займе своє почесне місце в глядацькій залі, аби ще раз наповнитися вічним мистецтвом.