Поїздка в це воістину святе місце запам’яталася назавжди, бо, лише переступивши поріг костелу, відчувається особлива енергетика та духовне піднесення.

Його будівництво розпочалося в 1593 році князем Острозьким, який звів цей храм на честь своєї матері. Спочатку це був його приватний храм — не парафіяльний, а лише для його родини, розповідав  отець Костянтин Гавіцький. Він приїжджав молитися сюди, побути в єдності з Богом. Проте відлік історії костелу з певних причин ведеться з 1607 року. Варто нагадати, що в 2007 році прихожани разом із отцем святкували 400 років з дня писемної згадки про костел. Багато подій пережив храм, був знищений Давладереєм — татарським ханом у 1618-му, потім відбудований у 1640 роках. Однак уже в 1651-му знову був зруйнований козацьким військом, а відбудували його аж 1726 року із каменю. Загалом внутрішній вигляд був іншим, зараз інтер’єр храму дещо змінений. Особливою відмінністю, яку мав тогочасний інтер’єр,   була простота. Лише завдяки священику Францисканцеві, який вчився в Біблейському університеті історії мистецтв і запроектував його, як докторську працю, він відновлений у нинішньому сучасному вигляді. До речі, побудований костел у формі латинського хреста. Він освячений молитвою багатьох поколінь і до сьогодні виконує дуже велику місію в житті спільноти не лише католицької, а й взагалі Полонного, тому що парафіян, які відві-
дують храм, понад тисяча чоловік, а ще майже тисяча признаються, що охрещені в цьому храмі. Тому це місце справжнього виховання морального і духовного багатьох поколінь.
У костелі є святі меси, проходять служби Божі, проводяться розмови з людьми, які йдуть із різними житейськими проблемами, тут допомагають подолати залежності, підказують та наставляють людей у шлюбі тощо.  Головною метою у священнослужителів є проводити бесіди з прихожанами, намагатися зближувати людей, єднати їх. Також храм виконує патріотичну функцію, спонукаючи людей до відчуття, що це є один народ, одна нація, що люди мають хвилюватися за свою домівку. З початку військових дій на сході України костел, парафія зібрали понад сто тисяч гривень допомоги, а також завезено і продуктів, і чимало одягу. Були, звичайно ж, організовані волонтерські місії — виїзди на передову.
Важливим моментом, на який звертаєш увагу, є прагнення священнослужителів зближувати різні конфесії, які є в Полонному. Вони намагаються виховувати молодь в дусі єдності між християнськими конфесіями, щоб не ділити їх, бо Бог є один. Бог є любов, там, де любов — там немає поділу, там єдність. Бог є батьком нашої душі.
У цьому храмі велика увага приділяється роботі з молоддю, тут проводять уроки релігії, християнської моралі, проводяться зустрічі для учнів зі священиками та сестрами. Крім того, важливим напрямом роботи в костелі є допомога людям із залежностями: наркотичною, алкогольною та ін. Хоч це важка робота, проте завдяки розмовам, вивченню Біблії отримували результат. Потім родини людей із проблемами висловлювали подяку священикам, бо їхні близькі починали вести нормальний соціальний спосіб життя.
Головне, як говорив отець Костянтин, щоб ті душі, які хотіли б піти за Богом, відчули Його голос, щоб служили — не собі, не своїм власним прихованим потребам, а служили Богові і людям. На взірець Христа — Він, залишивши все, пішов служити тим, хто Його потребував.
Людина може бути духовно засліпленою, і Господь дає всі можливості, щоб вона могла споглянути на цілу дійсність, а не лише на матеріальну. Він хоче все пробудити в людині. В книзі мудрості є цитата: “Господь створив людину на образ своєї власної вічності”. Людина створена такою, якою вона є, а Бог невидимий — пронизує всі виміри, хоче бути присутнім в матеріальному світі через людину. І кожен має можливість прийняти Божу любов.