На поетичному Олімпі України серед багатьох славетних імен уже багато років і навіть десятиліть живе «нерозгадане чудо», «неймовірний птах», «казка казок», «голос народу», «пілігрим вічності», котра нічим не осквернила душу - Ліна Костенко.
Ліна Костенко, безсумнівно, найвидатніша, найавторитетніша сучасна українська поетеса, майстер слова світового рівня. ЇЇ цілком заслужено іменують живим сумлінням, «цитаделлю духу» української літератури, нації. Недаремно безліч сучасних літературних критиків називають Ліну Василівну «залізною леді української літератури», порівнюючи її з легендарною Маргарет Тетчер.
Л. В. Костенко народилася 19 березня 1930 р. у містечку Ржищеві, що на Київщині, в родині учителів. У 1936 р. родина Костенків перебралася до Києва, де майбутня поетеса середню закінчила школу. Ці скупі біографічні дані стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка у віршах розповість про біженські дороги воєнного лихоліття і про «балетну школу» замінованого поля, по якому доводилося ходити, і про перший, написаний в окопі, вірш.
Після закінчення середньої школи Ліна Василівна навчалася в Київському педінституті, а згодом – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила у 1956 р. Ліна Костенко стала однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 1950-1960-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й літературних критиків, а книга «Мандрівки серця», що вийшла у 1961 році, не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я серед визначних майстрів українського поетичного слова. Через декілька років Ліну Василівну назвуть «сонцем українського шістдесятництва».
Твори Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української літератури, явищами, які помітно вплинули на весь подальший її розвиток. Радянська влада не змогла підкорити волю поетеси. Коли безліч письменників було ув’язнено та вислано за терени рідної землі, Ліну Костенко ніхто не думав заарештовувати. Очевидно, її боялися. Побоялися, що арешт поетеси викличе велику хвилю протестів і в Україні, і за кордоном. Її покарали в найжорстокіший спосіб: ім’я літераторки занесли до «чорного списку», а її твори заборонили друкувати.
Відновлення української державності 1991 року письменниця сприйняла як шанс для порятунку нації, повернення її в коло найрозвинутіших європейських народів. Але постійні конфлікти та суперечності, прорахунки державного відродження засмутили і обурили народну поетесу. Вона заявила: «Не хочу грати жодної з ролей у цьому сатанинському спектаклі. Гряде неоцинізм. Я в ньому не існую». І дотрималася слова. Зокрема, відмовилася від запропонованого їй владою звання Героя України, інших відзнак та почестей. Лише в період «помаранчевої революції» 2004 р. на деякий час Ліна Костенко повернулася до громадського життя. Варто зазначити, що письменниця постійно бере участь в історико-культурологічній експедиції в Чорнобильську зону. Під час Революції Гідності Ліна Костенко знову зайняла активну громадську позицію, почала писати все більше й більше нових творів. Велику увагу поетеса приділяє дослідженню гуманітарної аури нашої нації та розвитку гуманітаристики в Україні.
Ліна Костенко – феномен нашої літератури. Цілком справедливо можна стверджувати те, що слова з її роману у віршах «Маруся Чурай» стосуються і її: «Людей такого рідкісного дару хоч трохи, люди, треба берегти». Письменниця не любить слави. Вона її не потребує. Можливо, тому слава вперто прямує слідом. Творчість поетеси зробила її кумиром для багатьох небайдужих до слова й України. Саме тому навіть нечаста поява Ліни Костенко на публіці є подією для всіх, хто її бачить і чує. Її виступи відверті і подеколи болючі, як нинішнє наше життя. Лише вона може так говорити і критикувати. Але навіть ті рідкі болючі виступи дуже потрібні, бо вони є ковтком правди у суспільстві, яке втомилося від лукавства. Ліна Костенко стала на один щабель з титанами української та світової літератури, а її твори – перли митецької скарбниці України та усієї світової культури. Тому добре було б і нам, полончанам, вшанувати Ліну Костенко, її талант, геній та творчість, назвавши одну із вулиць міста на її честь…
Gismeteo 
