27 січня 1945 року солдати 1-го Українського фронту визволили в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі, який був створений за наказом Рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера у травні 1940. На згадку про цю подію першого листопада 2005 року рішенням Генеральної Асамблеї ООН, 27 січня визначено як Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

Та кривава біда не обійшла стороною і Проскурів у 41-му. Саме тут, в обласному центрі, на розі сучасних вулиць Вайсера та Соборної, нацистами було створено єврейське гетто, куди у роки Другої світової війни силоміць переміщували євреїв з метою ізоляції їх від неєврейського населення. Туди звозили не лише місцевих жителів, а й євреїв з навколишніх сіл та містечок. Люди проживали у тюремних умовах за колючим дротом, під прицілом автоматів. Вони масово гинули від голоду, холоду, спраги і хвороб. У гетто насильно утримувались майже 12 тисяч людей, понад вісім тисяч з них були страчені на околиці тодішнього Проскурова в Лезневському яру.
27 січня цього року на згадку про безвинно замучених у Хмельницькому на фасаді будинку на вулиці Вайсера,
15 відкрили пам’ятний барельєф, як знак вшанування пам’яті жертв Голокосту. Його автор — Володимир Карвасарний, член Хмельницької обласної організації Національної спілки художників України. Ініціатором встановлення меморіальної дошки виступив Хмельницький благодійний фонд «Хесед Бешт», а фінанси на реалізацію задуму виділила міська влада.
Барельєф виконаний у формі факелу, символізуючи життя, розірване колючим дротом фашистської ненависті до іншого народу, іншої культури, віри.
Виступаючи перед присутніми, волонтер фонду «Хесед Бешт» Семен Мільман розповів, що його батько разом із першою сім’єю (четверо дітей, дружина, його батьки, батьки його дружини) утримувалися в гетто, а це було 450 днів безперервного жаху, болю, страждань. Розуміючи, що чекає їх, тато вирішив урятувати дружину і дітей. Знайшовши прохід в загорожі, він вивів старшого синочка, якому було тринадцять років, і сказав, щоб той добирався за сімнадцять кілометрів у село Миколаїв до знайомих. Хлопчик дістався села, але на околиці натрапив на шуцманів, вони його розстріляли. Наступної ночі батько сам пішов у село, щоб приготувати все для сім’ї, там дізнався, що сина вбито. Через ніч, коли повернувся в гетто за рідними, вже нікого не застав… Гітлерівці розстріляли усіх…
Семен Мільман сказав, що мертвим ці барельєфи вже не потрібні, вони потрібні живим, аби подібне не повторилось у майбутньому.