Дуже важливо для кожного з нас зрозуміти, для чого прийшов у цей світ, і що залишиш йому після себе. З такими життєвими настановами Тетяна Румак, вчителька Чорнянської школи на Старокостянтинівщині, впродовж 48 років педагогічної практики, намагалася у своїх учнів виховувати, насамперед, найкращі людські риси.

— Наші сучасні біди мають, як правило, одну причину — дефіцит культури і моральності, нестачу добра і милосердя, краси людських стосунків. Ця цитата з книги вразила мене, запам’яталося, бо повністю відповідає моїм переконанням, — каже Тетяна Петрівна.
У професії вчителя вона бачила своє покликання і тепер, у пенсійному віці, каже, що не проміняла б її на жодну іншу. Життя підносило Тетяні Петрівні надзвичайно складні випробування. Шукаючи порятунку для важко хворого чоловіка, возила його, майже нерухомого, по кращих українських клініках. І разом вони вибороли для нього життя. Нічим, на жаль, не змогла допомогти доньці. Онкохвороба не залишила їй шансів, а мама до останніх днів була для неї підтримкою, віддавала без лишку величезну любов…
Щоб не розчинитися у своєму горі, Тетяна Румак ще глибше занурилася у вивчення історії краю, села, підготовці матеріалів про видатних односельців, людей цікавої долі.
Серед них — і про Миколу Жулінського, який народився в селі Чорна 7 квітня 1953 року.
— Якраз на Благовіщення з’явився на світ. Недаремно, мабуть, Господь наділив його особливим талантом, — розповідає Тетяна Румак. — Учень нашої школи, в якого мій чоловік, до речі, був класним керівником, став відомим художником, прославив своє ім’я та своє село. Миколині батьки були колгоспниками, в сім’ї зростало четверо дітей, Коля — найстарший. Після закінчення середньої школи в Хижниках, він навчався в Одеському художньому училищі імені Грекова. А пізніше — в Харківському художньо-промисловому інституті, на факультеті монументального і станкового живопису.
Дружиною і натхненницею у багатьох задумах художника Миколи Жулінського стала Наталя, його однокласниця, котра професійне життя присвятила педагогіці. Їхня донька Катя зацікавилась точними науками і нині вона — кандидат економічних наук Олександр, як і батько, обрав шлях художника, закінчив Київську художню академію.
І якщо на вибір сина багато в чому вплинула батькова творчість, то художній смак, відчуття прекрасного, свій особливий погляд на світ для самого Миколи Жулінського формувався тут, у рідній Чорній, серед його односельців.
— Якось Микола Васильович разом із сином Олександром літню відпуску вирішили провести тут, на Старокостянтинівщині. Писали ескізи, надихнувшись нашими дивовижними пейзажами. А потім була виставка їхніх робіт у сільському клубі. Багато хто, побачивши ті картини, захоплено говорив, що ми живемо в чудовому краї, — розповідає Тетяна Петрівна. — Я завжди відчуваю особливий настрій, коли дивлюся на картини, подаровані Миколою нашій сім’ї. Від них іде дуже світла енергетика, — додає вона.
Мабуть, саме ця енергетика та внутрішнє сяйво допомагали нашому землякові писати й ікони, які він подарував кільком храмам.
Микола Жулінський, заслужений діяч мистецтв України, член правління Сумської обласної організації Національної спілки художників України, викладає образотворче мистецтво в Сумському державному педагогічному університеті. І, звісно, пише картини, в яких передає свій погляд на світ, ті образи, які створює його уява, виражає особисту філософію сприйняття буття.
Останні десять років художник працює над творами, об’єднаними у цикл під назвою «Посвячення, або Подорож до себе разом з Шрі Ауробіндо». Шрі Ауробіндо — мудрець-філософ з Індії, з яким художник і його герої долають шлях від Темряви до Світла. Через 52 картини (саме стільки тижнів у році) герої циклу, через важкі переживання, спокуси, приходять до самих себе — оновлених і очищених.
Це — картини-форуми, картини роздуми, в кожній з яких втілені знання про певний стан людської психіки. Незважаючи на те, що всі картини є елементами одного цілого, кожна з них має самостійне значення і може сприйматися як окремий художній твір. Надзвичайно цікаві вони для тих, хто захоплюється психологією людини та духовними практиками сходу.
Микола Жулінський провів 14 персональних виставок, його твори зберігаються в Міністерстві культури і туризму України, Канівському національному музеї-заповіднику, Сумському обласному художньому музеї, в художньому музеї м. Глівце (Польща), приватних галереях України та зарубіжжя.
А три роки тому М. В. Жулінський презентував авторську книгу «Під зоряним дахом ночі». Свою творчість він називає нескінченною дорогою до себе.
На фото:  художник М. ЖУЛіНСЬКИЙ із колишньою вчителькою Т. РУМАК.