Справедливо кажуть, що у цих візерунках закодовані людські печалі та радості, прагнення та події, світло яких давало силу пережити особливо важкі періоди. І, зрештою, узагальнений образ українців завжди асоціюватиметься з вишиваними сорочками, які водять сучасників шляхами далекої минувшини, в яких криється стільки історичної правди та пережитих історій.

До речі, мистецтвознавець, колекціонерка старовинних виробів Світлана Делікатна переконує, що українську вишиванку все ж варто називати вишитою сорочкою:
— Коли п’ять років тому я придбала старовинну сорочку в Вінницькій області, поклала руку на вишитий візерунок, мені здалося, що я відчуваю дивовижну енергетику. Кожна вишита сорочка таїть в собі думки, життєву долю жінки, яка її вишивала. Скажімо, вісімнадцятирічна-двадцятирічна дівчина, розпочинаючи роботу, вкладала у неї свої мрії на майбутнє, на щасливе подружнє життя. Усе, що тішило її, і що засмучувало, знаходило відображення на полотні.
Тож, тримаючи старовинну вишиту сорочку, вважай, що тримаєш у руках життя людини.
У колекції Світлани вже понад сто сорочок, які вона придбала у селах Новоушиччини, Дунаєвеччини, Славутчини, в інших колишніх районах Хмельниччини, а також сусідньої Вінницької області.
— Переважно тих, хто передавав на полотні свої особисті історії, вже немає серед нас. І тому, коли купую ці сорочки в їхніх онуків, а то й правнуків, то чую побажання зберегти, дати цим рукотворним виробам нове життя і показати їх якомога ширшому загалу.
Майстриня писанкарства, яка, окрім того, відкриває для себе й для нас світ стародавніх вишиваних сорочок, вважає це своєрідною місією та особистою духовною потребою.
Символічною стала виставка експонатів її приватної колекції, приурочена до Дня української вишиванки, що відбулася в Хмельницькому обласному науково-методичному центрі культури і мистецтва.
Кожна сорочка, представлена на виставці, унікальна, адже іншої такої немає. І навіть в одному селі, переконує Світлана Делікатна, не знайдеться двох однакових. І в цьому особливість та унікальність українців. Хочеш пізнати коріння нації — вивчай, досліджуй, занурюйся у вишивання, в якому велику роль відіграють візерунки, символи, поєднання кольорів, наголошує Світлана Миколаївна, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
— Писанкарство вкорінило мене на українській землі, хоч я народилася у Білорусі. І тепер, коли досліджую історію української вишитої сорочки, кажу своїм учням в школі мистецтв: поки не пізнаємо традиції, не варто відтворювати в роботах ні писанкарства, ні вишивання неосмислених, невивчених малюнків, символів і так далі. Я недаремно згадала про енергетику, якою наділені такі вироби.
У колекції Світлани Делікатної є сорочка, яку носила уродженка 1911 року. А не так давно їй пощастило придбати унікальну вишиту сорочку в селі Адамівка на Віньковеччині.
— Як правило, подільська вишиванка дуже стримана в кольорах, червоний і чорний — основні її кольори. І лише в Адамівці, поблизу Зінькова, сорочки вишивали у синьому кольорі. Ця сорочка вишита наприкінці XIX століття за допомогою машинки, — розповідає вона.
Речі, які потрапляють до колекції майстрині, часто доводиться реставрувати, або ж «копіювати» в новій роботі. Так ми зберігаємо автентичну вишиванку. Якщо не робити цього, переконана Світлана Делікатна, то через кілька десятків років можемо й не знати, який вигляд мала давня українська сорочка. Тож допоки буде можливість поповнювати колекцію, Світлана Миколаївна не полишатиме цього великого захоплення.
Красою подільських вишитих сорочок можна насолодитися ще продовж двох тижнів в обласному науково-методичному центрі культури і мистецтва.