Віктор Баб’як і його дружина Катерина – бажані гості чи не в кожній оселі. Бо там, де з’являється це подружжя, неодмінно хороший настрій, веселощі, приємна атмосфера. І Віктор Степанович, і Катерина Ярославівна працюють у поповецькому Будинку культури на Волочищині, і дарувати людям позитивні емоції вважають своїм покликанням.
– Ви помічали, що пісня може розрадити душу, що від бадьорої мелодії ніби й енергії більше з’являється? Це справді так. Про силу мистецтва говорять багато, а ми в цьому щоразу переконуємося, – каже Катерина Ярославівна.
Вона вже одинадцять років очолює заклад культури в Попівцях, а Віктор Баб’як, незмінний акомпаніатор на клубній сцені, – значно більше. Про таких, як він, кажуть: «поцілований Богом», адже гри на баяні, з яким не розлучається, який береже як зіницю ока, навчався самостійно. У сім років Віктор взяв до рук гармошку свого батька, натиснув на кнопки і… вже не хотів випускати з рук. Музичний слух, велике бажання передати будь-яку пісню, мелодію допомагали йому вдосконалювати майстерність. Ця велика любов до музики, до народної пісні визначили подальшу зайнятість у галузі культури. Щоправда, заробіток у культпрацівників мізерний, згодом змушений був змінити звичне заняття на роботу в сільському господарстві. Працював трактористом, комбайнером, бригадиром у колективі механізаторів. Та за першої ж нагоди Віктор Степанович брав у руки баян і поринав у світ мелодій. Багато хто з односельців, слухаючи Віктора Баб’яка, говорив, що його місце – на сцені. Зрештою, так розпорядилася і доля. Після хвороби Віктор Степанович вже не зміг повернутися до роботи, що вимагає значної фізичної сили. Знову пішов на роботу в Будинок культури.
– На все Господня воля. І, мабуть, мало так статися, щоб із Віктором ми створили сім’ю, хоч від першого шлюбу в нас було по двоє дітей, і щоб народилася наша спільна донечка. Ми однаково любимо всіх дітей, вже дорослих. Безмежно радіємо онукам і тим моментам, коли збираємося разом. Ось тоді даємо простір пісні. Бо ж практично всі в родині гарно співають. А донька Світлана та онученька Ангеліна беруть участь у художній самодіяльності, виступають разом з колективами на сцені нашого Будинку культури, – розповідає Катерина Ярославівна. – Ми стараємося, щоб той вогник культури, з яким порівнюють сільські заклади, не згасав. Щоб люди могли прийти, подивитися концерт, відпочити, щоб пісня їх надихнула, а творчість односельців приємно вразила. Саме тому пишемо сценарії до різних свят. Збираємо репетиції хору, організовуємо концерти. Справжнім захопленням залишається спів для всіх учасниць жіночої вокальної групи. Людям потрібно щось для душі…
А коли запитали Катерину Ярославівну про її секрети сімейного щастя, відповіла, що вважає головним постійну турботу одне про одного, підтримку, яка дає впевненість, є надійною опорою в житті.
– Буває, мене запитують, чи не набридає, що з Віктором і вдома, і на роботі разом? Ні. Навпаки, поряд із чоловіком мені спокійніше, надійніше. Віктор дуже хазяйновитий, любить працювати на грядках. А які закрутки на зиму робить – смакота! Коли через нещасний випадок чотири роки тому мені обірвало на руці три пальці, він більшість домашньої роботи перебрав на себе, – розповідає жінка. – Я вдячна Богу, що зі мною поряд така добра, порядна людина, до того ж поділяє мої інтереси.
Нині ми активно готуємо номери до новорічних свят, працюємо над оновленням репертуару, маємо цікаві задуми, які обов’язково сподобаються глядачам. Хочемо, щоб наступний рік у кожну родину приніс багато радості, і щоб не переставала звучати наша українська пісня, яка несе з собою велике натхнення.
Gismeteo 
