Стільки матюччя, як зараз, увірвалося в наше життя з телеекранів і соціальних мереж, ще не було ніколи в нашій історії. Воно й зрозуміло, адже й війни такої не було уже давно. І ненависті до окупанта, і люті до убивць дітей і жінок, і злості до небаченого потоку брехні також…

Та, на жаль, вся ця брудна лайка — також результат багаторічної експансії окупанта. Звичайно, і в українців не обходилося без лайки, бо таке воно життя. Комусь потрібно вихлюпнути зайві емоції, комусь не терпиться пошвидше «достукатися» до свідомості (ну, чи несвідомості) сусіда або когось із родини. Усіляке буває. В житті ж, як на довгій ниві…
Та чи варто так сліпо переймати брудні «надбання» московщини? Чи не краще згадати наших предків, які залишили у спадок не тільки багатющу мову пристойну, але й лайливу також? Тільки ота лайка наша, зрощена на наших традиціях і уявленнях про добро та зло.
Зрозуміло, що в хлопців з острова Зміїного не було вибору, бо мали чітко і ясно на «общедоступном» вказати «русскому кораблю» (а заодно і всій тій нечисті) на його місце. Але ж у нас-то вибір є. То чому б не використовувати для внутрішнього вжитку, до прикладу, такий вказівник «російський військовий корабель, іди до дідька лисого»! Значення його приблизно таке ж, як і висловлене хлопцями зі Зміїного, але ж звучить як по-нашому. І образно як. І вишукано…