Щовесни, протягом 11 попередніх років, під час старту туристичного сезону, Кам’янець-Подільський широко розкривав свої обійми для туристів з усього світу. Кожне його офіційне відкриття завжди мало своє гасло, яке задавало ритм та напрямок на весь сезон.

У кожного народу свої історичні, національні цінності, святині. Та найбільшою цінністю, без якої не можуть існувати нація, держава, є мова. Тому цілком зрозуміло, що, виборюючи й утверджуючи нашу незалежність, маємо передусім дбати про те, без чого неможливо навіть уявити функціонування незалежної, суверенної держави, якою прагнемо бачити Україну, в якій мріємо жити. Маємо всією громадою дбати, піклуватись, берегти рідну українську мову — найбільше багатство нашого народу. Саме про це наша розмова з письменником, публіцистом, лауреатом багатьох престижних відзнак Мар’яном КРАСУЦЬКИМ.

Відтворювати олівцем на папері квіти, природу (ну дуже вже він її любить), тварин хмельничанин Влад Проценко почав з раннього дитинства. Ба, нічого дивного, здібність оця заклалася генетично: гарно малюють мама і дідусь. Саме він учив онука, коли той приїздив у гості в Деражню, малювати нехитрих звірят. А бабуся брала Влада до церкви. Допоки правилося, хлопчина з подругою Настею, озброївшись ручками й листочками, змальовували зображення ікон, що були в храмі. Першим Владик намалював улюбленця дітей Святого Миколая. Бабуся й усі присутні на той час прихожани захоплено визнали: дуже схожий. Чи не всім іконам у храмі, що змалку став рідним, судилося потрапити на аркуш до малого початківця. Нині ж роботи талановитого шістнадцятирічного юнака, десятикласника Хмельницького обласного ліцею для обдарованих дітей, хизуються довершеністю. Влад Проценко закінчив школу мистецтв, зараз навчається у школі іконопису «Нікош».

До 80 -річного ювілею подільського класика Броніслава Грищука Хмельницька обласна організація та м. Камянця-Подільського Всеукраїнської громадськї організаціїї “Український клуб” ініціюють заочну читацьку конференцію “Поділля - колиско і доле”.

Всі спогади з дитинства назавжди залишаються з нами, бо світ міняється, змінюються і люди, тож і традиції приходять нові на зміну давніх. І лишень деінде знаходимо їхнє відродження в руках українських умільців, які намагаються все-таки зберегти автентичність нашого народу та передати наступникам. Адже маємо цінувати свій рід, свій дім, свої звичаї, духовні надбання, які дають нам наснагу й особливу силу. Бо сила роду закодована в усіх давніх традиціях, що передавалися з діда-прадіда нам у спадок.