Всі спогади з дитинства назавжди залишаються з нами, бо світ міняється, змінюються і люди, тож і традиції приходять нові на зміну давніх. І лишень деінде знаходимо їхнє відродження в руках українських умільців, які намагаються все-таки зберегти автентичність нашого народу та передати наступникам. Адже маємо цінувати свій рід, свій дім, свої звичаї, духовні надбання, які дають нам наснагу й особливу силу. Бо сила роду закодована в усіх давніх традиціях, що передавалися з діда-прадіда нам у спадок.

Відтворювати олівцем на папері квіти, природу (ну дуже вже він її любить), тварин хмельничанин Влад Проценко почав з раннього дитинства. Ба, нічого дивного, здібність оця заклалася генетично: гарно малюють мама і дідусь. Саме він учив онука, коли той приїздив у гості в Деражню, малювати нехитрих звірят. А бабуся брала Влада до церкви. Допоки правилося, хлопчина з подругою Настею, озброївшись ручками й листочками, змальовували зображення ікон, що були в храмі. Першим Владик намалював улюбленця дітей Святого Миколая. Бабуся й усі присутні на той час прихожани захоплено визнали: дуже схожий. Чи не всім іконам у храмі, що змалку став рідним, судилося потрапити на аркуш до малого початківця. Нині ж роботи талановитого шістнадцятирічного юнака, десятикласника Хмельницького обласного ліцею для обдарованих дітей, хизуються довершеністю. Влад Проценко закінчив школу мистецтв, зараз навчається у школі іконопису «Нікош».

Мабуть, неспроста далека-далека минувшина раптом вривається у наше життя, змушуючи не лише відкривати для себе невідомі історії, а й багато чого переосмислювати, спонукаючи поглянути на навколишній світ під іншим кутом зору, або й «зазирнути» у свою душу. Напередодні Великодніх свят, які завжди обрамлені відчуттям дива, мені згадалася подія майже десятилітньої давності, яку можна сміливо назвати чудесним воскресінням ікони Іверської Божої Матері, створеної ще в 1892 році.