Надрукувати
Категорія: Новини
Перегляди: 7903

Морозів і Гута розкинулися в одному з наймальовничіших куточків Дунаєвеччини. Двадцять кілометрів, які ми долали до сіл від центральної траси, наш фотокореспондент, споглядаючи краєвиди за вікном та вигукуючи «Боже, яка краса!», усе просив призупинити редакційне авто, аби зробити світлини. Наталії Тарадуді ж та Ларисі Дурач пощастило не лише жити у  цьому райському краю, а й працювати.

Бо мати роботу нині — чи не найбільша удача. Звісно, без роботи як такої у селі не залишишся: город, худоба, пай... — лише встигай давати усьому раду. Багато односельців змушені тримати по дві-три корови та тяжко гарувати біля них, а ще ж випасати ніде, хіба аж на Кармелюцькі гори треба гнати, а ще ж сіно те он яке дорогезне і скільки його треба на зиму. Той, кому вже несила доглядати худобу, збирають лікарські трави, заготовляють горіхи та й так скромно перебиваються з хліба на воду — сільський бо люд зовсім невибагливий.
Пані Наталія ж щодня, як і годиться, прошкує на роботу — вона ось вже п’ятий рік начальник Морозівського поштового відділення, а заодно ще й виконує обов’язки листоноші в одному з сіл. Її підлеглою, листоношею в іншому, працює пані Лариса, майже чотири роки. 780 людей, з яких 250 пенсіонерів, обслуговують вони. Люблять свою роботу, мають гарні показники, зокрема, завжди виконують та перевиконують доведений план з передплати періодичних видань (і «Подільські вісті» найбільше полюбляють тутешні читачі). А ще «своїх дівчат» — так гарно називають їх морозівці та гутянці, поважають та шанують за доброзичливість, привітність і щирість, готовність в будь-яку хвилину прийти на підмогу — те, що в народі називають людяністю.
З роси і води вам, наші друзі й партнери, усіляких гараздів усім мешканцям  цієї глибинки! Залишайтеся й надалі з нашою газетою.