Чи здолає чай з малини той коронавірус?
У «Подільських вістей» є точний столітній барометр рівня життя подолян зокрема й українців загалом – це ваші, шановні читачі, листи. Все важчі вони з кожним тижнем, все менше у них позитиву. Як же хочеться повірити чи то в забобон, чи хай як хочеш це називається, що із закінченням високосного року трохи стишаться біди українців і редакційна пошта тішитиме лише звістками про хороше, про відкриття, здобутки, досягнення, про здоров’я, весілля, хрестини під мирним небом рідної Вітчизни. Поки ж друкуємо про тяжке виживання, приречене існування, про хвороби, про війну, яка уже стільки років зодягає на голови наших матерів чорні хустини, хоронячи цвіт нації.
«За рейтингом американського видання USNews, проведеного спільно з бізнес-школою Wharton і BAV Group у 1918 році, Україна потрапила до десятки найгірших країн для комфортної пенсії, – констатує Петро Сулима. – До уваги брали рівень медичного обслуговування і його доступність, адекватність споживчих цін і їхня відповідність пенсіям, чинне податкове законодавство та його вплив на процес накопичення пенсій, стан суспільства і рівень його агресії, якість життя, захист прав власності, кліматичні умови та їхній вплив на літніх людей… Україна на дев'ятому місці: між Анголою та Алжиром. Два роки збігло. Та комфортніше вкраїнському пенсіонеру не стало. Швидше – навпаки: ми уже не знаємо, на якому світі живемо, та й чи можна це життям назвати. Порівняно з європейськими пенсіонерами ми – аборигени».
«Мінімальна пенсія в Україні не дотягує двох тисяч гривень, – нарікає Марія Леськів. – Так хочеться, аби хоч один чи одна з тих мудрих голів, талановитих арифметиків, на таку суму півдня прожили – не місяць! Заплатили встановлені ними ж здирницькі комунальні платежі, купили одне на п’ять років зимове пальто, одні на стільки ж чоботи...
Кажуть, щоб зміцнити імунітет у періоди розгулювання вірусів, треба нормально харчуватися. За що? За що мені на мінімальну пенсію, на яку, маючи вищу освіту, десятиліттями заробляла, вірніше, на здачу від сплати комуналки купити бодай раз на місяць м’яса чи найдешевшої риби, того ж фрукта, овоча, та я на крупу найдешевшу ледь заощаджую, суп пісний присмачую олією. А ліки мені за що купити? Прошу Бога, щоб вберіг від хвороби, бо лікування нині – розкіш для вибраних!»
«Моя онука уже перехворіла тим запущеним для знищення населення страшним вірусом, – журиться Маргарита Цибульська. – Важка недуга, що там казати: ледь вижила бідолашна, хоч молодий організм. Грошей пішло немало, починаючи від тесту в приватній лабораторії (не через примху, а тому що на безкоштовний черги в тиждень, потім ще кілька днів очікування результату) й закінчуючи кількома видами потужних антибіотиків, а ще ж пробіотики, вітаміни, засоби захисту… А що робити пенсіонеру, якщо захворіє? Де брати гроші? Може, з того ковідного фонду, про який так гарно «трублять» зі всіх телеканалів? Але й там не увірвеш – закатали в асфальт чи знімають кіно, яке аж зараз для нас на часі. Лікуватися дідівським методом – малиновим чаєм? Чи здолає чай з малини той коронавірус?».
«Допоки коронавірусні хворі, яким конче потрібен кисень, лежать в лікарняних коридорах, хоч, люби Боже, правду, ще не всім і так щастить, наш гарант лікується у Феофанії, – пише Людмила Гончарук. – Ніхто нічого не має проти. Хай він видужує якомога швидше. А щодо умов – на те він і Президент. Але… Вже майже рік, як не відступає коронавірус. А у багатьох вкраїнських лікарнях не вистачає апаратів штучної вентиляції легень, балонів з киснем, точок їхньої подачі… Чимало з існуючих закуплені спонсорським коштом. Лікарняні заклади не мають належних ремонтів і обладнання, апаратури. Розраховуються, хворіють, вмирають, падають з сил лікарі… То що робить для стабілізації ситуації наша влада, яка так тяжко «переймається долею народу», допоки той народ безвихідно вмирає? Займається «нагальнішим» – міняє голів облдержадміністрацій, обласних суддів, керманичів інших відомств та управлінь..?»
«ТСН днями оприлюднило дані Мінфіну щодо тих 64,7 мільярда гривень спецфонду по боротьбі з коронавірусом, – апелює цифрами Петро Посікера. – Нічого, за сумною для українців традицією, нового: й при великій біді нам кіно в голові. Станом на 6 листопада 2020 року з Фонду боротьби з COVID-19 вже використано 39 мільярдів гривень, або 59 відсотків виділених коштів. Найбільше – на будівництво доріг – 20,8 мільярда гривень із 31,5 мільярда. Це питання, зрозуміло, для нас десятиріччями актуальне й потребує вирішення, але чи вже? Мо, й так. Решту цифр не писатиму – всі їх знають. Думаю, всяк підтримує виділення з COVID-фонду 1,3 мільярда для Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на допомогу із безробіття. Переконаний, ми всі обома руками за підтримку і розвиток українського кінематографу, у нас чимало справжніх героїв, про яких треба знімати серіали й надихати їхнім патріотизмом молодь, підростаюче покоління. Проте не знаю, чи той зараз час, щоб саме з цього фонду виділити 100 мільйонів гривень на виробництво українських телевізійних серіалів патріотичного спрямування?»
…На жаль, за браком площі, усі ваші, шановні читачі, міркування надрукувати зараз не зможемо. Проте неодмінно зробимо це в наступних випусках «Зворотного зв’язку». Пишіть нам. Гарних нам подій і звісток.