Ви, мабуть, теж не раз чули, що зіньківська ковбаса багатьом нашим землякам відкрила шлях у широкий світ, допомагала вирішити важливі питання, єднала людей і т. д. У таких висловлюваннях, зрозуміло, криється частка припущень, здогадок, доброї іронії, проте ніхто не заперечить, що зіньківська ковбаса багато-багато років залишається оригінальним гастрономічним презентом, бажаною стравою на столі. Саме вона додала слави своєму краєві та людям, які здавна, завдяки вмінню, кмітливості, кулінарним експериментам, змогли закріпити за собою марку незрівнянних виробників запашної, дуже смачної чорної ковбаси.
Без сумніву, в кожному з населених пунктів Хмельниччини є своя родзинка. Свої давні секрети, які передаються з покоління до покоління, і підсилюють їх особливість, неповторність. У Зінькові, насамперед, це – ковбаса, виготовлена за оригінальним рецептом тутешніх жителів. І хоч багато хто з інших населених пунктів також намагався виготовити цей шедевр, а все одно повністю відтворити її смак не вдавалося. Колега, купивши в одному з магазинів Хмельницького ковбасу з назвою «Зіньківська», розчаровано повідомив: «Ну, не така вона…».
Саме тому відрядження на Віньковеччину для журналістів нашого колективу стають і цікавими, і смачними. Бо, проїжджаючи Зіньків, не зможеш відмовитися від спокуси купити кільце чорної ковбаси. Тим паче, що з роками тут у нас з’явилося чимало добрих знайомих, друзів, які не менше люблять нашу газету, як ми – зіньківську ковбасу. Смакуючи, обов’язково дякуємо таким людям ще й за те, що справа їхніх дідів-прадідів живе, розвивається, що не дали їй розчинитися у нашаруванні років.
Ольгу Студенець навчила вудити ковбасу її сусідка – Євгенія Йосипівна Кузняк, вже покійна. Та саме вона, кажуть, багатьом зіньківчанам передала свою майстерність, розкрила тонкощі приготування. Дуже важливо, розповідає Ольга, чітко дотриматися всього процесу і не нервуватися. Треба враховувати і яка погода стоїть під час роботи, адже вона, з’ясовується, може позначитися на кольорі ковбаси, якщо на вулиці сирість – він буде нерівномірним.
– Якщо пекти ковбасу в печі, то розпалювання печі теж має значення, треба витягнути жар, постелити солому і допікати ковбасу, але пильнувати, щоб не пересушилася. Багато хто вудить її у спеціальних діжках, на це витрачають десь 4-5 годин. Декілька разів ковбасу треба змащувати кров’ю і добре дивитися, щоб у ковбасянці не було й малесенької дірочки, бо тоді весь сік витече, – розповідає господиня. – Ну і, звісно, треба дотримуватися пропорції м’яса, солі, перцю, часнику, вимішувати дуже ретельно. Втім, якщо готуєш із любов’ю, якщо заняття тобі до душі – ковбаса завжди виходить дуже смачною.
Завдяки оцій старанності, любові, з якою виготовляють місцеві жителі свій оригінальний продукт, і увійшла зіньківська ковбаса до першої української енциклопедії під назвою «Українська гастроспадщина: традиції гостинності та культура приготування страв». Робота над енциклопедією триває, і допоки в ній з десяток страв із різних куточків України.
Так, своєму Зінькову ковбаса додає того неповторного аромату дому, затишку, радості, який відчуваєш зі своїми людьми, і який із задоволенням згадуєш у будь-якому місці світу.
Та, якщо з якихось причин не вдасться на свята скуштувати зіньківську ковбасу, нехай поряд будуть рідні, добрі люди, з якими ваш смак до життя стає особливим і неповторним.
Gismeteo 
