Лютий друг нашої газети, депутат обласної ради Іван Васильович Гладуняк напередодні сесії обласної ради, що відбудеться 7 квітня ц. р., на засіданні бюджетної комісії надмірно був активним. Збудником для нього знову стали «Подільські вісті», колектив яких звернувся до депутатів обласної ради з приводу виконання «Обласної програми забезпечення публічності у діяльності місцевих органів влади та розвитку інформаційної сфери Хмельниччини на 2012-2015 роки», затвердженої сесією обласної ради від 17.05.2012 р. Йдеться, зокрема, про виділення коштів на газетний папір, який за рік із 6500 гривень за тонну зріс до 21000 гривень за тонну. Щоб не підвищувати ціну на газету, в якій було передбачено вартість паперу саме 6500 гривень за тонну, вимушені просити допомоги в депутатів обласної ради. Наші передплатники — це малозабезпечені верстви населення, тому «Подільські вісті» ще й порівнюють із соціальним хлібом, тобто газетою, доступною широкому загалу.

Проте Іван Васильович із притаманною йому спритністю та принципом: чув дзвін, та не знаю де він, використав сумнівну інформацію «ОБС», тобто одна баба сказала, щоб на комісії відмовити журналістському колективу. А «ОБС» стверджувало, що на недавній балансовій комісії роботу редакції визнано незадовільною. Це якраз і є повною брехнею, наклепом та маячнею. Бо саме показники фінансово-господарської діяльності редакції, як комунального, унітарного і комерційного підприємства, яке працює на повному госпрозрахунку і абсолютно немає нічого спільного із бюджетними установами чи закладами, є досить пристойними. Минулий рік редакція закінчила з чистим прибутком у 110 тисяч гривень; середньомісячна заробітна плата працівників зросла майже на 30 відсотків; сплачено 1 мільйон 824, 2 тисячі гривень податків до бюджету. За цим стоїть копітка, самовіддана праця усіх членів трудового колективу редакції в умовах війни, економічної кризи і тотального зубожіння населення області, яке є основним нашим інвестором.
Редакція не переклала проблему вакханалії цін на плечі наших передплатників. Отримавши хоч якусь дещицю допомоги від своїх співзасновників, ми не підвищуємо вартість газети, а значить даємо можливість отримати доступний інформаційний продукт жителям Хмельниччини.
Але ж ні! Іван Васильович знову на бюджетній комісії заспівав довгу і нудну пісню замерзлого нанайця, тобто про квартири, які начебто чи не вчора придбала редакція. А це, бачте, журналісти часопису набралися нахабства і просять грошей.
Так, справді, кілька років тому за зароблені колективом кошти ми придбали житло. Але ж тоді була зовсім інша економічна ситуація, інша кон’юнктура цін. І не знати таких істин заслуженому юристу України Івану Гладуняку просто соромно. Чи може зумисно так сказав?
Згодом Іван Васильович, баляндрасячи про квартири, куплені, нагадаю вкотре, за редакційні, а не бюджетні кошти, просльозився, що, мовляв, он лікарі не мають де жити, а «Подільські вісті» жирують. Та чи багато медиків отримали житло, коли пан Гладуняк керував областю? А коли вже безхатченки-медики одібрали в нього сон і апетит, хай запросить їх жити до себе у маєток, що у Бучі. Повірте, при раціональному використанні цього мега-палацу, тут легко можна розмістити з усіма зручностями не тільки апарат Міністерства охорони здоров’я, а й ескулапів кількох обласних лікарень.
Ще Іван Васильович просторікував і наганяв на всіх присутніх страх, що «Подільські вісті» ось-ось загарбає якась одна політична сила, що в часописі друкується лише певна каста депутатів.
Лукавить пан Гладуняк, бо «ПВ» були завжди і для всіх, хто, звісно, цього бажає, відкритими. Це десятки інтерв’ю, бесід, розмов із депутатами, кореспонденції, статті, нариси про них, їхні власні виступи, звіти тощо. Газета однаково відкрита для представників різних партій, політсил і безпартійних. Не вірить Іван Васильович, то нехай передплатить газету і в цьому переконається. І навіть на те, що будучи головою облради він перевершив у тисячу разів усякий розумний ліміт присутності на сторінках часопису, ми закриємо очі і надрукуємо його й про нього, скільки він забажає цього. Тільки ж де його знайти? Як правило, Іван Васильович приїжджає на сесії, коли ділять бюджетні кошти, або ні з того ні з сього виникає питання «Подільських вістей». Беручи до уваги, що наша газета непартійна, без усякого політичного окрасу, запрошуємо Івана Васильовича, як безпартійного депутата, серце і душа якого не належить жодній політичній силі, не беручи до уваги гріхів його молодості, зокрема, перебування в СДП(о), «Нашій Україні» та БЮТі (трапляється ж у людей така хвороба як політичне нетримання), до тісної співпраці. Присягаємося, що все сотворене Іваном Васильовичем буде опубліковано поза конкурсом і на найвиднішому місці з оплатою
гонорару.
І, врешті-решт, сіль «філіппіки» Івана Васильовича усім живим і ненародженим у тому, що колектив «ПВ» чекає роздержавлення преси, щоб... безкоштовно захопити приміщення.
Справді, чекаємо. І, повірте, дочекаємося. І ще тричі повірте, приміщення, з якого Іван Васильович так нас хотів видворити, стане нарешті власністю трудового колективу. А що, воно мало стати власністю Івана Васильовича? Чи він знову мріє взяти службові кабінети на свій вічний баланс?
Україні бути в Європі і її шлях сюди лежить тільки через роздержавлення преси, істинну свободу слова, осягнення європейських цінностей. Така, на щастя, й позиція Президента України.
Усе це і є головною подією не лише минулого тижня, а й усього майбутнього України. Адже «Подільські вісті», хто б що не казав, не теревенив — газета з майбутнім. А в таких нещирих критиках і опікунах, як п. Гладуняк потреби у нас немає. Тож поміняйте врешті-решт свою «професію», Іване Васильовичу, та займіться чимось корисним для людей і суспільства.