Курси валют

Цінність зерна визначається його високими харчовими властивостями, а цінність людини — тією користю, яку вона приносить оточуючим і рідній землі.  
Ці золоті слова дуже влучно характеризують вмілих господарів славної подільської землі — батька та сина, які стали невід’ємною, значимою частиною історії великого й знаного за межами Хмельниччини господарства — сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Шевченка.
Понад тридцять років тому, в селі Копачівка, що на Деражнянщині, Сергій Васильович Шаповалов (світла йому пам’ять) очолив колгосп імені Шевченка й одразу ж почав активно розвивати не лише господарство, а й добробут села. Він ніколи не хвалився здобутками, бо вважав, що зроблені добрі справи — найкраще характеризують керівника. Його господарство було серед взірцевих і найбільш прогресивних в області — спеціалізувалося на розведенні великої рогатої худоби, молочному тваринництві, а також на вирощуванні пшениці, ячменю, кукурудзи, ріпаку, сої, вівса та інших культур.

Проте з плином часу та зміною економічної ситуації в Україні, аграріям ставало все важче самотужки в доволі непростих умовах тримати на плаву чималі господарства, тому потрібно було шукати нові підходи та вивчати новий для себе досвід. Саме так і сталося з сином Сергія Васильовича — Володимиром Сергійовичем, який після раптової втрати батька, очоливши чимале господарство, продовжує його справу й династію Шаповалових.
Часу на роздуми й сумніви не було, бо СТОВ імені Шевченка — великий організм, який має працювати, не зупиняючись. А як інакше — коли худоба повинна бути нагодована й напоєна, доглянута техніка працювати на полі, яке вчасно треба засіяти, щоб дало гарний урожай. А головне — працівники мають відчувати тверду господарську руку керівника, який веде за собою колектив.
Володимир Шаповалов — не лише гідно продовжив справу батька, а й неабияк розширив господарство, намагається, йдучи в ногу з часом, впроваджувати нові ефективні методи й технології господарювання.
Недарма ж кажуть, що все-таки краще один раз побачити, ніж безліч разів почути. Тож, завітавши на СТОВ імені Шевченка до Копачівки й побачивши, як працює велике сучасне фермерське господарство, дійшли висновку, що саме завдяки таким наполегливим й активним керівникам, як Володимир Сергійович Шаповалов, у нашої аграрної України є майбутнє! Але про все, як мовиться, по порядку.
Наша екскурсія величезною територією господарства, в якому трудиться майже сто чоловік, котру люб’язно проводив керівник, розпочалася із огляду зерносушарки. Цікавою її особливістю є те, що вона працює на дизельному пальному та олії з ріпака та сої. До речі, на підприємстві діє й олійний цех. Щодо вигоди такого виду обігріву приміщень, то вона очевидна, каже Володимир Сергійович. Приблизно тонна олії (включаючи виробництво) обійдеться в ціні майже в десять разів дешевше від тонни дизпального. Цьогоріч, як розповів керівник, зерно доводилося підсушувати, бо його вологість при нормі 14% становила 15,5-16%, тож для зберігання таке зерно не годиться. Та вологість — не єдина на сьогодні проблема, бо справжні труднощі, з якими зіткнулися аграрії в нинішніх складних умовах, — це відсутність збуту та адекватної ринкової ціни. Та, попри всі труднощі, урожай потрібно збирати вчасно й насіння до посіву озимини підготувати. Так, до прикладу, цьогоріч пшениці засіяли на 570 гектарах площі, в середньому урожайність з одного гектара становить до 70 центнерів. Крім того, зібрали врожай ячменю (по — 52 центнери з гектара), ріпаку (в середньому — 28 центнерів з гектара), а також інші технічні культури.
Варто зазначити, що в господарстві в основному техніка закордонного виробництва, проте й вітчизняного виробника теж підтримують. Працюють сім комбайнів, чимало тракторів і різноманітної спеціальної техніки. Так, наприклад, минулоріч закупили два причепи українського виробництва   «Кобзаренко»,   навантажувач   французького виробництва, подрібнювач соломи, ворушилку для сіна. До речі, мають і свій величезний сінник. Однак всю техніку, котра задіяна в роботі господарства та в полі, важко перерахувати. Тож робота кипить. Відрадно, що на підприємстві працює велика майстерня для ремонту техніки, де досвідчені механіки здійснюють техогляд та ліквідовують всі поточні несправності. А от великогабаритну техніку закордонних фірм обслуговують їхні представники. Тож тут все чітко й злагоджено функціонує, кожен знає свої обов’язки й сумлінно їх виконує. Також своїми силами намагаються виконувати необхідні господарські роботи — від ремонту до будівництва складів та ангарів для розведення тваринництва, якому, до речі, в СТОВ імені Шевченка виділене окреме дуже важливе місце. Тут велику увагу приділяють розведенню ВРХ, зокрема, розвивають напрями м’ясного та молочного тваринництва. Нині, як розповідає очільник господарства, є дуже гострою проблема збуту м’ясного поголів’я худоби, тож потрібно шукати шляхи її розв’язання. Та не в характері Володимира Сергійовича опускати руки, він постійно шукає нові можливості та варіанти, щоб підприємство продовжувало працювати й розвиватися.
І хоч у країні розвиток молочної галузі перебуває у важкому стані, та деякі господарі, зокрема і Володимир Шаповалов, намагаються не лише втримати той результат, який є на сьогодні, а й поступово нарощувати. Так, наприклад, минулоріч, загальна кількість поголів’я ВРХ за сім місяців становила 1410, а цьогоріч за аналогічний період мають 1622, середнє ж поголів’я корів становить 576. Крім того, за вже згаданий період минулого року загалом надої на одну корову становили 2754 тонни, а в 2022-му — 3016 тонн.  
Справжнім ноу-хау в утриманні корів (чорно-ряба молочна порода) є здійснення контролю за їхньою поведінкою й догляду за ними за допомогою мережі WI-FI. На спеціальних ошийниках розміщені датчики, сигнали з яких передаються через Інтернет оператору, який відстежує зміни в поведінці тварин. До того ж, чотири досвідчені ветеринарні лікарі слідкують за їхнім здоров’ям, станом і проводять усі необхідні маніпуляції на місці. Також у штаті працює досвідчений зоотехнік, який формує збалансований повноцінний раціон харчування для худоби. А вона, сита й напоєна, розгулює під сонечком на свіжому повітрі. Статечні корівки виглядають здоровими та повними сил, щоб давати хороше потомство. Все тут до ладу, бо Володимир Сергійович разом із дружною командою однодумців дбають про господарство, зберігаючи пам’ять про батька, який фактично жив ним.
Що й казати, сьогодні доволі непросто господарникам, в Україні повномасштабна війна, та Володимир Сергійович уже вкотре, не даючи паніці жодного шансу, зібравши колектив 24 лютого, наголосив, що вони спільно мають подбати про нього. І люди, довірившись керівнику, разом тримають тил. Бо завдяки таким господарям і патріотам втримається Україна і обов’язково вистоїть.