Уже з першого погляду на Волицю приходить відчуття, що село має неабияку перспективу, якої, на жаль, позбавлені чимало інших українських «колисок», що тут вирує повноцінне життя. І все, що бачиш довкола — затишний скверик у центрі з розкішною ялинкою, квітниками, готель, магазини, більярдна — місце відпочинку молоді, прибрані вулиці, доглянутий ставок, інше, — все створене з думкою про людей.
— Як не прикро, але багато наших сіл зникають разом із останніми їхніми жителями. А я дуже хочу, щоб моя Волиця мала довге-довге життя. Щоб тут народжувалися нові покоління, щоб сюди приїздили сім’ї, які мріють про комфортне і заможне життя. Щоб люди не шукали кращого по світах, бо все необхідне — тут, поряд з ними, — каже директор СТОВ «Волиця» на Теофіпольщині Василь Кравчук.

Упродовж тридцяти років місцеве господарство очолював Петро Андрійович Кравчук. За його керівництва село газифікували, проклали водопровід, асфальтували вулиці. Мудрого та надзвичайно доброго господаря вважали батьком села. Та коли йшов на заслужений відпочинок, просив, щоб люди самі вирішили, з ким хочуть будувати завтрашній день села, кого хочуть бачити своїм керівником. Для всіх така заява була несподіванкою. Але як же зігріло батькову душу одноголосне рішення про те, що саме його син — Василь Кравчук, тоді головний інженер господарства, має очолити їхню «Волицю».
— Дуже хочу, щоб ніхто й ніколи про це не пошкодував. Щоб село було для кожного жителя надійною пристанню, де затишно, де спокійно, — каже Василь Петрович. — А для цього ми повинні багато та наполегливо працювати. Бо ніхто інший, десь звідкілясь, не зробить за нас те, до чого маємо докласти своїх рук.
Цей рік для працівників сільського господарства дуже складний. Війна зачепила всі галузі, всі напрями життєдіяльності, — продовжує розповідь керівник господарства. — Зростання ціни на найнеобхідніше далося взнаки. Бо, якщо минулого року дизпальне, до прикладу, коштувало 25 гривень за літр, то тепер, знаємо, більш як 50. Так само вдвічі зросла ціна на засоби захисту рослин, добрива. Затрати, стали більшими, а ось ціни на сільгосппродукцію знизилися. Крім того, не могли вчасно реалізувати зерно торішнього врожаю, що забезпечило б господарство коштами. Добре, що в такий важкий час банки пішли назустріч, аграрії мали змогу взяти кредити на період воєнного стану під нуль відсотків. Це — суттєва підтримка для сільгоспвиробників.
 Проблеми з енергопостачанням не обминають і нас. Але ж на цьому «зав’язані» і молочне скотарство, і наше рибне господарство. Тож, змушені були придбати модульні станції, аби не втратити те, над чим наполегливо працювали.
Зараз докладаємо всіх сил, щоб завершити збирання кукурудзи. Маємо дві сушарки: одна працює на дизпальному, інша — на дровах. Якщо за короткі строки обмолотимо, висушимо зерно, то врятуємо врожай, і наші зусилля не будуть даремними. На полях Волиці та Нової Криворудки, вирощуємо пшеницю, ячмінь, соняшник, сою, кукурудзу. А на демоділянках, експериментуємо з гібридами, щоб досягти вищої врожайності, стійкості культур до хвороб і несприятливих кліматичних умов. Головний агроном Микола Ковальчук постійно приходить зі свіжими ідеями, які намагаємося втілювати, щоб досягти бажаного результату.
— Василю Петровичу, Ви згадали, що утримуєте в господарстві молочне стадо. Але ж багато хто відмовляється від цього, мовляв, затратно, невигідно...
— Відверто кажучи, займатися тваринництвом і справді не надто вигідно. Та воно дає селу робочі місця. Проте цього року особливо радіємо з того, що утримуємо молочне стадо. Бо ж саме завдяки реалізації молока змогли виплачувати зарплату людям, розраховуватися за електроспоживання, сплачувати податки.
Коли в 2014 році після мого депутатства у Верховній Раді я знову повернувся до керівництва товариством «Волиця», щоденні надої молока від корів складали 1,5 тисячі тонн, а тепер — 5,5 тисячі тонн. І надалі будемо збільшувати поголів’я та нарощувати надої молока.
Залучаємо найкращих спеціалістів, аби наші амбітні цілі стали реальністю. Так, до прикладу, головний зоотехнік разом із сім’єю приїхав до Волиці з Одещини. Для нього, як і для багатьох інших сільгосппрацівників, село стало рідним домом.
— Доводилося чути, що у Волиці започаткували нову цікаву справу — розведення південноафриканського сома.
— Так. Наше господарство входить до трійки найбільших ферм в Україні, де встановлені установки закритого водопостачання. В басейнах розводимо південноафриканського кларієвого сома, мальків якого завезли з Нідерландів. На той час для наших країв це й справді була екзотика. Південноафриканський сом не схожий на звичайного європейського. Він універсальний у кулінарії, не має специфічного рибного запаху. А вода в басейнах, де розводимо сомів, — артезіанська, проходить додаткову обробку з триступеневою очисткою. Годуємо рибу збалансованим якісним кормом, який доставляємо з Данії. Тобто, волицька продукція екологічно чиста!
 Завдяки рибоводу-технологу Олегу Королю, працівникам переробного цеху розпочали виготовляти смачні делікатеси з сома. Понад
30 найменувань продукції пропонуємо споживачам, серед яких навіть ковбаса з сома. А найближчим часом плануємо розширити виробництво рибних консерв — у жерстяних банках.
Хто хоча б раз скуштував волицького сома, цей смак запам’ятає надовго.
 До речі, чимало рибної продукції передали до військових частин, і невдовзі знову відправлятимемо для воїнів черговий вантаж.
— А як загалом вдалося організувати допомогу для наших Збройних сил?
— Із перших днів війни все село об’єдналося для допомоги військовим. Кинули клич — і вже на ранок люди підготували мішки з картоплею, буряком, морквою, яблуками. Зносили різну консервацію. Моя дружина організувала жінок, і вони ліпили вареники, робили тушкованки, інші страви. Аж біля серця щеміло, коли спостерігали, як дружно люди ставали до роботи, як віддавали і продукти, і гроші. Після такого єднання знаю напевно: нашу націю жодний ворог не переможе.
Якраз, коли почалися важкі бої під Ізюмом, мій однокурсник написав мені через Фейсбук, що їм потрібен автомобіль. Я особисто придбав пікапа і передав хлопцям. Батько нашого інженера зараз воює, і всім селом ми збирали кошти на тепловізор для бійців. Коли погнали орків
з-під Київщини, то місцеві жителі залишилися без продуктів, клята орда все з погребів винесла. Волиця відправила для Бучі чималий вантаж продукції. І для батальйону територіальної оборони Києва — також. Загалом господарство спрямувало понад мільйон гривень на допомогу Збройним силам.
А зараз знову збиратимемо кошти на автомобіль та на інверторні генератори. Вирішили також придбати дрон. Для цього об’єднуємо зусилля з іншими підприємцями Теофіпольщини. Будемо допомагати, чим зможемо, аби швидше прийшла звістка про Перемогу, і нарешті відновилося мирне життя.
— Василю Петровичу, а які плани хочете реалізувати після Перемоги?
— Хочу будувати нові будинки для молодих сімей. Ми зобов’язані робити все можливе, щоб молоді люди залишалися в селі. Нещодавно господарство викупило приміщення, де зараз облаштовуємо медичний пункт. Тут вже працює фельдшер, буде стоматолог, у цьому ж приміщенні відкриємо повноцінну аптеку. Медичну допомогу не можна забирати з села! Тому медична амбулаторія — те, що обов’язково повинні зберегти.
Несправедливо залишати село і без поштового зв’язку. Тож придбали будівлю колишньої пошти, де проведемо ремонт, встановимо обладнання, необхідне для роботи, а Хмельницька дирекція «Укрпошти» обіцяє ставку для листоноші. Село треба забезпечити найнеобхіднішими послугами.
Надіюся, що й наше виробництво набуде більшого розмаху — займатимемося також  вівчарством, будемо розводити курей. Матимуть люди роботу, хорошу зарплату. До речі, СТОВ «Волиця» навіть у цей непростий період підвищує заробітну плату, і вона одна з найвищих на Теофіпольщині.
Хочу, щоб працював у Волиці і дитсадок, і школа. Щоб у нашому мальовничому селі були зони відпочинку, зоопарк і багато того, до чого тягнеться душа, чого потребують односельці.
Та знаю одне: щоб усе це стало реальним, треба любити село, шанувати людей, які живуть і працюють тут.
 Напередодні Дня працівників сільського господарства ми, за традицією, будемо вшановувати наших невтомних трударів. І дякую кожному, хто свій розум, свої сили, старання віддає рідній Волиці та пов’язує з нею свої добрі надії.