Курси валют

Пенсіонери цьогоріч з нетерпінням чекали першого березня. Адже з цього числа знову було проіндексовано пенсії. В нашій області, до прикладу, підвищення отримали понад 350 тисяч осіб (практично 99 відсотків від усієї кількості). Розмір підвищення становив у середньому 520 гривень. Звичайно, в когось пенсія зросла на 300 гривень, у когось на 1000. Але навіть така сума викликає певну повагу, бо пів тисячі гривень — це…
Ось зараз і спробуємо дізнатися, що ж таке оці додаткові сотні, на які збільшилися пенсії. Наскільки завдяки їм покращилося життя пенсіонерів.

Марія Павлівна, 78 років (Хмельницький район):
— Дякую Богові, що мені підняли пенсію. Мала 3300, тепер маю 3900. Так, чотири тисячі нині мізерні гроші, але ми вміємо і з такими виживати. Я вже стара, і розумію, що нас, колгоспників, образили з нашими пенсіями, коли призначали по 1800-2000 гривень. Але життя минуло, й добре, що хоч нині потроху підвищують. Живу з дочкою. Скільки мені там тієї їжі треба? Курка знесе яйце — вже обід маю. А я кури пасу, то на їжу собі заробляю (сміється — авт.). Маємо все своє — і на городі, і в хліві. Ще й корову тримаємо, хоча це дуже важка праця, і в сільській череді нині лише 12 голів. Ліки, слава Богу, мені не дуже потрібні, хіба мазь для натирання, бо ноги дуже болять. То я вже і на смерть собі наскладала. Помагаю, як можу, онукам. Маринка вчиться в інституті, треба платити. Олег інститут закінчив і пішов добровольцем на війну. Ми всі очі виплакали, а тепер пишаємося ним. Коли купували йому якісне взуття, я теж кілька тисяч гривень дала. Нехай б’є того клятого ворога й швидше повертається з миром. А нам вистачить грошей. Ми вміємо жити по-різному…
Людмила НЕГРЕБІНСЬКА (м. Хмельницький):
— Я дуже задоволена останньою індексацією. Бо отримую тепер 5200 гривень. Повірте, для мене це багато важить, адже із самого початку моя пенсія становила лише 3200 гривень. Цього разу вона зросла майже на 700 гривень. Знаєте, що я з ними зробила? Не відкладала на чорний день, ні. До речі, дуже не люблю цього робити. І якщо відкладаю, то, приміром, дітям чи онукам на подарунки, на відпочинок, який, можливо, колись таки буде. Намагаюсь саме так думати про ці заощадження. Бо «на чорний день» звучить дуже похмуро. Так-от, пішла з онуками (їх у мене троє) на тістечка, морозиво й каву. Як колись, коли жилося мирно й краще. Найменшенькій придбала ляльку. Залишилося ще 200 гривень. І я не втрималася, пішла до книжкового магазину (все життя любила купувати книги, а тепер, на жаль, роблю це надзвичайно рідко). Звісно ж, придбала книжку улюбленого автора — мала два чудових вечори, коли її читала…
Тому в мене залишилися дуже приємні враження. А нині знову, як і раніше, доводиться рахувати кожну копійку, бо пенсії, уже й підвищеної, катастрофічно не вистачає. Пенсіонери мене розуміють, думаю, тому не варто перераховувати свої витрати. У всіх вони приблизно однакові.
Валентина САВЧЕНКО (м. Волочиськ):
— Мені наче й гріх нарікати на щось. Бо пенсія вже збільшилася аж до 5800 гривень. Прекрасно, скажете ви. Так. Втім при нинішніх цінах і з такою сумою важко виживати. Особливо, коли живеш одна. Лише за газ і світло сплачувала по 3 тисячі за місяць. Тепер добре, що настало літо, то хоч цих витрат не буде. Але ж жити за щось треба. Про одяг мовчу — доношую старі речі. А ще пощастило, маю такий самий розмір, як і в дочки, тому вона мені дещо підкидає. Ось лише взуття треба купувати. Торік, поки наважилася придбати зимові чоботи за 2 тисячі, то всі думи передумала — наче корову купувала. Але подітися нікуди, босим теж ходити не будеш. Зате, втішаю себе, це вже років на п’ять точно буде.
Ще ж і на ліки обов’язково витрачаю гривень 500-600. Маю гіпертонію, артроз. А їсти, думаєте, старим не хочеться? Звичайно, картоплю, буряк, моркву свої маю. Тепер, до речі, 300 гривень на насіння потратила. А ще добрива якісь треба, отруту проти шкідників, багато всього іншого треба. Тому й не знаю, що дешевше уже — самому вирощувати чи купити в людей на базарі. Та поки цю городину маю свою. Однак купити треба: круп різних, макаронів, олії, сиру (хоча б інколи й твердого), молока, сметани. Люблю масло, але дозволяю собі лише пачку на місяць, бо ж дуже дороге — 60 гривень! Втішаю себе тим, що так корисніше для здоров‘я — холестерин не буде високим. Але ж і м’яса деколи хочеться з’їсти, котлету якусь чи хоча б підливу зробити… Одне слово, якщо купувати все, що хочеться, то дуже скоро підеш з торбою по світу. Тому сидимо тихенько, купуємо мінімум і дякуємо за те, що є. Нині, під час війни, взагалі не маємо права на щось нарікати.
Василь СОТНИК, 73 роки (Кам’янець-Подільський район):
— Послала мене дружина на базар за продуктами. Може, редиски, каже, купиш, бо ж хочеться чогось свіженького. І цибулі зеленої, і сметанки до салату. І шматочок якогось сала — на шкварки до вареників. І м’яса кілограм, щоб онукам відбивні зробити, бо на вихідні до нас приїдуть. І борошна треба, і яєць, і кілограм цукру й олії пляшку… Важко навіть перерахувати, скільки всього треба. І страшно підраховувати, скільки це все коштує. Але я вже з базару, то хочу сказати, що потратив 1300 гривень. Це ще хліб порахував і двісті грамів халви, яку дружина дуже любить. Оце якраз наше підвищення: моя пенсія зросла на 700, дружини — на 600 гривень. Через два тижні знову йти за продуктами. Та ще й, все одно, будемо щось купувати щось необхідне у магазинчику, що в кінці нашої вулиці. До прикладу, вчора купували рис (кілограм — 60 гривень) і гречку (55 гривень). Живемо, їсти треба.
Звичайно, цін ніхто догнати не зможе. Хіба ті, хто отримують зарплати по кілька десятків тисяч. Але це казка не про нас. У нас все по мінімуму. Навіть ліки намагаємося купувати чим поменше й чим подешевше. Щоправда, є такі, без яких не проживеш. Дружині — інгалятор, бо в неї бронхіальна астма. Мені — ліки від гіпертонії.
І все ж, скаржитися — невдячна справа. А ми цього й не робимо. Навпаки, радіємо, що маємо нині додатково на продукти отих 1300 гривень. І ще й для дітей та онуків на подарунки гроші відкладаємо. Звичайно, ми з дружиною не маємо зубів, ніколи нікуди не їздили, ні в санаторії, ні просто на відпочинок. Але щасливі тим, що маємо. Головне, щоб Україна нарешті перемогла.
Софія ЛАСТОВЕЦЬКА, 75 років (Віньковеччина):
— Моя пенсія збільшилася на 800 гривень. Маю тепер аж шість тисяч. Мої сусіди навіть заздрять. Звичайно, це ж не чотири і навіть не п’ять тисяч. А мені цього року треба привезти дров — 10 кубометрів. Хату колись побудували велику, а тепер я сама залишилася. Але палити треба, не замерзати ж! За дрова треба заплатити дванадцять тисяч гривень. Дуже великі гроші для мене. Втім стягуюся, як можу. І вже з наступної пенсії, у червні, таки куплю їх. А ще порізати, порубати, поскладати. За це теж треба платити. Син мій помер молодим, то я одна на цім світі.
І хвороби докучають, ліки постійно треба вживати. Але живу, як і всі інші. Ми виживемо!
Ганна Петрівна, 68 років (м. Хмельницький):
— Оце йду з магазину й не знаю, плакати чи сміятися. Кілограм цибулі коштує 64 гривні! Як колишній економіст, я розумію, що дешевшою вона бути не може, адже Херсонщина наполовину окупована й замінована. Але по нашому гаманцю це, звісно, дуже б’є. Ми вже жартували, що нині варто пакувати кожну цибулину окремо — будемо купувати, як лимони, до прикладу. Жарти жартами, але тим, хто не має власного городу чи просто дачі, важко. Продукти дуже дорогі, хто що б не казав. А мого підвищення пенсії (на 420 гривень) якраз і вистачить на сім кілограмів цибулі. Але на зиму треба мати хоча б десять. Значить, менше заготовлю огірків чи помідорів. Зрештою, у мене є діти. Не люблю їм набридати, але, думаю, згинути мені не дадуть. Головне, щоб був мир і спокій. Тримаймося!
На цій оптимістичній ноті, власне, й варто, мабуть, закінчувати матеріал. Хочу до землі вклонитися нашим пенсіонерам, які навчилися виживати на свої мізерні пенсії й не нарікати. Справді, тримаймося!