Приватизація спиртової галузі України повільно, але впевнено наближається до розв’язки. Нещодавно міністр агрополітики Олексій Павленко заявив: «Ми оголосили курс на тотальне роздержавлення і будемо дотримуватися його. Корупція і злочинні схеми довели «Укрспирт» до повної руїни. Міністерство агрополітики наполягає на приватизації монополіста і готове для цього зробити все необхідне. Розроблений законопроект унормує процедуру роздержавлення держ- підприємства. Відомство готове передати «Укрспирт» Фонду держмайна вже до кінця поточного року для приватизації».
Тож уже у 2016 році можемо очікувати на повноцінні торги.
Злети і падіння
В Україні є 85 спиртових заводів. Їх поділили за принципом: працюючі — непрацюючі. До новоствореного ДП «Укрспирт» увійшло 41 підприємство. Ці заводи зараз випускають продукцію чи простоюють, але можуть відновити виробничий процес за короткий проміжок часу. В «дореволюційному» концерні «Укрспирт» залишилося 44 заводи, які або практично «самоліквідувалися», або на стадії банкрутства, тобто голі й босі. Фактично, поділили підприємства за цінністю з точки зору приватизаційної привабливості. Працездатні заводи перейшли у відомство нового державного підприємства, а баласт залишили в старій структурі. До переліку перспективних увійшли й наші спиртові заводи: Довжоцький в Кам`янець-Подільському районі і Маниковецький в Деражнянському.
Ми зустрілися з директором Маниковецького спиртового заводу Олександром Папугою, щоб дізнатися, чим живе підприємство сьогодні і які зміни його очікують.
Олександр Дмитрович очолив підприємство в 2008 році. Роботу довелося починати з банального: брати в руки косу і сокиру та розчищати територію заводу від чагарників і бур’янів усім колективом, адже тривалий час об’єкт простоював. Згодом на нового директора чекали завдання набагато складніші. Маниковецький завод тоді ледь животів і був на межі банкрутства. Боргів набралося, як у пса бліх. Підприємство хотіли пустити під ніж київські, дніпропетровські і донецькі фірми, яким завод начебто заборгував кошти за послуги. Головним ініціатором банкрутства був «Техінвест» з Дніпропетровська.
Утім, «банкрутодавцям» дали гарбуза. Втрутилася СБУ, оскільки посягання дніпропетровців були далекі від законних. Знявши з підприємства ярмо нав’язаних боргів і реструктуризувавши реальні заборгованості, Олександр Папуга дав заводу нове життя.
На початку 2009 року заводчани стали до роботи. Справи йшли непогано. На початках продукція заводу майже повністю відправлялася на експорт: до Польщі, Грузії, Азербайджану. Згодом насичували внутрішній ринок. Основним споживачем спирту був Немирівський лікеро-горілчаний завод. Спиртовики сплачували чималенькі податки. Відрахування тільки акцизного збору приносило державному бюджету 15 млн. грн. в місяць. Але в 2012 році за вказівкою з «Укрспирту» роботу заводу зупинили. Директору і колективу нічого не пояснювали, просто сказали зупинити виробництво і крапка. Олександр Папуга каже, що тоді це було пов’язано з привілеями і квотами на виробництво. Річ у тому, що в Україні існує надлишок спиртових потужностей. Кажуть, що багато горілки і спирту не буває, але це правило діє не у всіх випадках. «Перепустку» на роботу давали тим заводам, де певні люди, близькі до влади, мали свої інтереси.
Чи переживемо «изобилие»?
Олександр Дмитрович наводить цифри: щорічно внутрішній ринок України споживає 20 млн. далл спирту. Всього працюючі спиртозаводи можуть виробляти близько 60 млн. далл спирту. Для задоволення попиту вітчизняної лікеро-горілчаної галузі достатньо роботи 14-17 спиртових заводів. Що робити з рештою – питання непросте. Є кілька можливих варіантів.
Перший — пошук сталих ринків збуту за кордон. В Європі і не лише, є попит на спирт-сирець, але пробитися на ринки того ж Євросоюзу не так просто. Другий варіант — перепрофілювання заводів на виготовлення продукції для потреб промисловості, парфумерії та медицини і виробництво біоетанолу. Останній напрямок є доволі перспективним, зважаючи на загальносвітові тенденції. В Україні у 2013 році прийняли закон про затвердження стандартів і технічних умов на додавання спеціальної добавки до палива на основі етанолу в кількості 6 відсотків. В Литві, наприклад, подібний закон з’явився значно раніше. Прибалти порахували, що завдяки добавкам вони зможуть на 25-30 відсотків знизити рівень забруднення навколишнього середовища і скоротити споживання нафти на 30 тисяч тонн лише за один рік. Звісно, виробництво біоетанолу, проблемні питання і побічні ефекти його використання з технічної точки зору — дискусійні. Але в контексті нашої теми щодо стимулів перепрофілювання спиртозаводів ця теза доволі актуальна.
Проте для початку дійсно революційних змін згаданого нами закону недостатньо. Хоча вже є позитивні приклади перепрофілювання. Нещодавно завершилася реорганізація на Войтюківському заводі Львівської області. Раніше підприємство виготовляло спирт етиловий ректифікований. Тепер виробляє технічні омивачі для машин. У 2015 році внесли інвестицій на суму майже 6 мільйонів гривень на виробництво продукції технічного призначення. Інвестори проекту — ДП «Укрспирт» та компанія «Галнафтогаз». Остання зобов’язалася викуповувати всю вироблену заводом продукцію для подальшої реалізації в автозаправній мережі «ОККО». Приклад хороший, але, на жаль, поодинокий, бо не усюди «Укрспирт» може і дає своє «добро» на інвестиційні вливання.
Третє дихання Маниковецького заводу
Через потрясіння, реформування та політичні інтриги в «Укрспирті» цей гігант досі не має повноважного керівника. Роман Івасюк, який виконує обов’язки шефа ДП «Укрспирт», перебуває у «підвішеному» стані.
Зараз підхід державного підприємства до роботи спиртових заводів простий: працюють ті, у кого собівартість продукції і затрати на виробництво більш конкурентоспроможні. На Маниковецькому підприємстві готові працювати за такими прагматичними правилами, але є одне «але». Завод потрібно модернізувати, і для цього знадобляться чималі кошти. «Укрспирт» не може надати усім підприємствам необхідної фінансової підтримки. Та й із залученням інвестицій є проблеми. Усі заводи «Укрспирту» перебувають у статусі «місця провадження діяльності». Простими словами це означає, що повноваження директорів заводів починаються і закінчуються на одному завданні: «випускати готову продукцію тоді і в такій кількості, як скажуть згори». Залучати інвестиції без згоди «Укрспирту» не можна. А там і самі не знають, яка погода буде завтра.
Однак Маниковецький завод перебуває у стані повної бойової готовності – хоч завтра готові запустити виробництво. Є й готові плани з його вдосконалення. Олександр Папуга розповідає: «У нас є готовий проект модернізації виробництва на 7 мільйонів гривень. У планах установка твердопаливного котла, запуск низькотемпературної системи виробництва і встановлення обладнання для роботи під вакуумом. Ці зміни в сукупності знизять затрати виробництва на 45 відсотків! Пропорційно зросте і наша конкурентоздатність. Є вже три інвестори, які готові вкладати кошти. Але сам я не маю права з ними працювати, потрібен дозвіл «Укрспирту», керівництво якого саме не знає, що буде із усією структурою».
За роки вимушеного простою директор зумів зберегти і завод, і трудовий колектив. Олександр Дмитрович добився кількох дуже важливих речей. У Маниковецького заводу є свій робочий млин. Директор домовився з керівництвом «Укрспирту», що кошти від його роботи можна використовувати для проведення ремонтних робіт, аби підтримувати виробництво у належному стані.
На підприємстві зараз числиться 125 чоловік і, як не дивно, при завмерлих процесах вони отримують зарплатню. Пан Папуга домовився про своєрідну солідарну систему підтримки працюючими заводами галузі, які допомагають своїм колегам з Маниковець і словом, і гривнею. Благо це і для бюджету. Непрацюючий спиртозавод сплачує на сьогодні 28 тисяч гривень у Пенсійний фонд і 80 тисяч гривень до Єдиного соціального внеску.
Нещодавно завод поновив ліцензію на випуск спирту на наступні п’ять років. З’явилася перспектива на кращі часи, коли у Маниковецького спиртозаводу відкриється вже третє дихання.
Найгірший варіант приватизації
Олександр Папуга поділився міркуваннями стосовно майбутньої приватизації. Якщо вона відбудеться, то директор, який поставив підприємство на ноги, буде радий бачити в Маниківцях лише того приватного інвестора, який готовий зберегти завод і працювати за напрямком його спеціалізації. Кепський сценарій, якщо «Укрспирт» оптом викупить одна структура. Таку приватизацію переживуть далеко не всі спиртові заводи. Наш бізнес не звик працювати на перспективу. Прибутки потрібні тут і зараз. Працюючі підприємства можуть зберегти, а таким заводам як Маниковецький загрожує невеселий кінець. Їх банально відправлять під ніж як неперспективні. Така оптимізація у спиртовій галузі викине на вулиці тисячі висококласних спеціалістів.
P.S. У завершальній публікації ми поговоримо про Ганнопільський спирто-завод. Справи там, на жаль, геть кепські. Показово, що частину людей звідти директор Маниковецького підприємства взяв до себе на роботу в службу охорони. Схоже, що в Ганнополі «кіна не буде».
Gismeteo 
