Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 2249

Ветеринари, котрі виволікають з хлівів худобу під плач домочадців, а потім у непримітному темному місці обмінюють їх на набитий грошима дипломат. Шприци із «доброю» кров’ю на сміттєзвалищі і «липові» довідки із страшним вироком: лейкоз, розвішані на парканах невеликого села. Такий надміру напружений фільм міг би бути відзнятий за сценарієм, в основу якого лягла б розповідь з анонімного листа до редакції нашої газети.

Особисто я — противник анонімок. Якщо проблема не надумана, якщо ти потребуєш захисту і справедливості — май сміливість розповісти про це вголос, як кажуть, не ховаючи обличчя. На моє переконання, до анонімників належать ті, хто прагне чужими руками жар загрібати.
Та все ж, коли історія «тягне» на трилер, бути байдужим теж не можна. Картини коров’ячого геноциду шукатимемо у Старокостянтинівському районі, згаданому як про один із тих, де ветеринари заробляють на людській біді. Навмання вибираємо напрямок і рушаємо на територію Немиринецької сільської ради.
Дорогою проситься під’їхати чоловік, з котрим заводимо ненав’язливу розмову. Каже, що тримає вдома дві корови, що основний заробіток селян — молоко, яке здають заготівельникам. Нині ціна на нього складає лише три гривні, але все одно корова в обійсті є надійним банком, який не залишає свого власника без копійки. Наче мимохідь запитуємо про недобросовісних ветеринарів, котрі спеціально позбавляють людей заробітку, а самі набивають кишені.
— Такого в нашому селі точно немає, — кидає на прощання Василь Михайлович і радить зустрітися з Москалюком — мовляв, він у них найвищий авторитет і що коїться у кожному із сіл, знає у подробицях.
З’ясовується, Олег Леонідович Москалюк — Немиринецький сільський голова, якого вже п’ятий раз поспіль громада обирає своїм керівником. Вже з перших слів розмови стає зрозуміло, що людина справді на своєму місці і сповна володіє ситуацією.
— Запевняю, на території Немиринецької сільської ради лейкозу, на щастя, не було впродовж останніх 15 років. Про яке суцільне винищення корів ви говорите? Який геноцид?
За свої села — Немиринці, Деркачі, Берегелі, Кантівку — скажу, що жодного конфлікту з ветеринарами ми не мали. Навпаки, у разі, якщо у когось захворіла худоба, дільничний ветеринар за першим дзвінком «летить» до нас. Матимемо гріх, якщо назвемо його «живодером», бо для сільських трудівників ветлікар — перший порадник і помічник…
У підпорядкуванні цього помічника — Василя Васильовича Уруса, завідувача Ілляшівською дільничною лікарнею ветеринарної медицини, — 16 сіл. У кожному із цих населених пунктів ветлікаря добре знають. Адже двічі на рік у домогосподарствах, де утримують корів, він проводить забір крові тварин для аналізу на лейкоз та бруцельоз. Крім того, щомісячно треба досліджувати молоко корів на приховані форми маститу, аби у разі потреби провести курс лікування.
— А ось ні ліків, ні вакцини від лейкозу поки що немає, — продовжує фахівець. І якщо хвора на лейкоз тварина випасається у череді, інші можуть також інфікуватися. Щоб уберегти здорових корів, необхідно хворих ізолювати. Господарі можуть утримувати їх вдома, але здавати молоко від хворої корови, випасати у череді категорично заборонено.
Василь Васильович додає, що свою дільницю вважає благополучною, бо лейкозу вже давно не виявляли. Пригадує, півтора десятка років тому один такий випадок був, але тварину відправили господарі на забій без посередництва заготівельників.
— У шістнадцяти селах, які обслуговує Ілляшівська дільнична лікарня ветеринарної медицини, ніхто не скаже, що корів пускають під ніж з примусу ветлікарів. Це вигадки, а якщо сказати точніше — наклеп, бо фактів таких немає.
Безпідставними називають такі звинувачення і в сільгоспкооперативі «Решнівецький», де утримують 550 голів великої рогатої худоби, з яких 160 — молочне стадо. Очолює господарство Василь Володимирович Гальома, керівник з багаторічним стажем, якого жителі уп’яте обрали депутатом районної ради. Він не приховує свого здивування, коли просимо розповісти про зловживання ветеринарів і неправдиві діагнози лейкозу.
— Ані лейкозу у нашому господарстві не було, ані причин ображатися на ветслужбу — авторитетно заявляє керівник.
То скільки ж насправді корів у районі, хворих на лейкоз? — запитуємо у Леоніда Миколайовича Слободянюка, начальника управління ветеринарної медицини в Старокостянтинівському районі — головного державного інспектора ветеринарної медицини.
— Одна. Два тижні тому брали кров для дослідження на лейкоз, і це свіжі дані. Звісно, що ми будемо рекомендувати господарям здати корову на забій. І це не примха ветлікарів, цього вимагають інструкції, якими керуємося в роботі. Хвору тварину обов’язково треба ізолювати, адже інфекція передається, її молоко потребує пастеризації.
Я добре розумію, що означає корова для селянина, бо й сам удома утримую троє корів, — продовжує Леонід Миколайович. — Історія, яку розповідають в анонімному листі просто-таки вбивча. Адже вона тавром лягає на усіх без винятку ветеринарів. А це, погодьтеся, несправедливо. І якщо раптом десь «затесалися» ветеринарні «перевертні», то треба чітко вказати їхні імена і позбуватися таких. Прикро, що нас виставили своєрідними злочинцями, хоч у Старокостянтинівському районі «схеми», про які згадують у публікації, не діють. На перший поклик ми поспішаємо надавати допомогу хворим тваринам, а не нищити їх.
Я висловлюю прохання побувати у лабораторії, де безпосередньо проводять аналіз на лейкоз і мені ідуть назустріч. Сергій Савчук, директор Старокостянтинівської міжрайонної державної лабораторії ветеринарної медицини, відкриває товстий зошит, де зазначена назва села та кілька колонок цифр та пропонує визначити серед цієї нумерології… найкращу корову. Як? —дивуюся. «У гнівному листі пишуть, що ветеринари відбирають найкращих корів і саме їм ставлять діагноз лейкоз, але як у цій кількості вказати на найкращу корову, для мене теж загадка», — каже Сергій Олександрович. — Тут, у лабораторії, ми проводимо аналіз крові з пронумерованих пробірок. Спочатку двоє ветлікарів серологічного відділу оцінюють реакцію, а потім і я. Ось, погляньте, у цій посудині тридцять шість проб крові корів із Чернелівки. Хто їхні власники — не знаємо. Зверніть увагу, у пробірці під номером тридцять п’ять після реакції з’явилася характерна лінія, що свідчить про хворобу корови. Щоб пересвідчитися у правильності аналізу, проведемо його повторно. І коли пересвідчимося, що реакція щодо захворювання позитивна, тоді й встановлюємо особу власника і повідомляємо результат.
На сьогодні при диспансерному огляді лабораторія виявила вісім позитивних реакцій на лейкоз у Красилівському районі, один у Старокостянтинівському. У спірних випадках господарі мають право провести передослідження у Хмельницькій або Київській арбітражних лабораторіях, але не пізніше 15 днів після першого взяття крові на аналіз. У 2007-2008 роках, пригадую, власники корів із різних районів проводили повторні дослідження, проте висновки нашої лабораторії підтвердилися.
Часто тварини не виявляють явних ознак захворювання і господарям дуже важко змиритися, що їхня годувальниця уражена лейкозом. Зрозуміло, людей охоплює жаль, розпач, підозри.
Проте ми не застраховані від не менш страшних випадків, коли молоко від лейкозної корови можуть продавати на трасах, на стихійних ринках. Щоб не втратити заробіток, власники хворих тварин ідуть на все, навіть на зговір із сусідами, котрі здають заготівельникам, окрім молока своєї корови, ще й «чуже», але лейкозне. Принаймні свого часу такий випадок зафіксували у Красилівському районі.
Слід зауважити, що у ветеринарному журналі «Здоров’я тварин і ліки» за жовтень 2015 року надруковано статтю, в якій американські вчені доводять можливість взаємозв’язку між вірусом лейкозу корів і раком молочної залози у жінок. На основі отриманих даних дослідники роблять обережний висновок: наявність вірусу лейкозу корів в організмі жінок підвищує вірогідність розвитку ракової пухлини в молочній залозі втричі. Переконаний, що ризикувати з лейкозним молоком не варто!
Нерозв’язаною проблемою, треба визнати, залишається для селян можливість збуту худоби у живій вазі на переробку. Ось на цьому «полі» держава вже давно б мала навести порядок, — підсумовує Сергій Савчук.
Зрештою подумалося, у будь-якій сфері треба наводити порядок та дотримуватися його. І даремно сподіватися, що хтось зробить це за нас. Обурюючись ситуацією, не треба ховати голову в пісок, бо так ми демонструємо своє істинне ставлення до того, що відбувається.
Р.S. Отже, через відсутність фактів зняти трилер про коров’ячий геноцид у Старокостянтинівському районі не довелося, від чого ми разом з тисячами власниками корів особливо щасливі.