Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1931

Надія на те, що в обласному центрі буде наведено лад із міським сміттєзвалищем, зажевріла знову. Тепер розгрібати ці авгієві стайні всерйоз взявся щойнообраний мер Олександр Симчишин. Міський очільник задався амбітною ціллю — збудувати в Хмельницькому найближчими роками сучасний сміттєпереробний завод. Допоможуть його звести, переконаний Олександр Сергійович, досвідчені партнери — координатори національного проекту «Чисте місто» та один з кращих в Європі забудовників таких об’єктів польська компанія «Контрол-прогрес».

Смітисько...ювіляр
Другий тиждень на посаді, а двері його кабінету перед охочими зайнятися «сміттєвим бізнесом» не зачиняються. Про наміри навести лад з утилізацією твердих побутових відходів містян та звести сміттепереробний завод Олександр Симчишин заявив ще у своїй передвиборній програмі. Це ж саме зробили й всі інші кандидати. Нічого дивного, проблема для міста надто задавнена та болюча. Вирішити її, між іншим, прагнув кожен, хто брав до рук мерську булаву впродовж двох останніх десятиліть. Очільники міста чемно вислуховували та потискали руки всім, хто приходив із пропозиціями: закордонним інвесторам, місцевим винахідникам, а часом і випадковим авантюристам, але справу так і не зрушили з місця.
У наступному році Хмельницькому гігантському сміттєзвалищу під відкритим небом виповнюється шістесят років. Полігон мотлоху вже давно не вкладається ні в строки експлуатації, ні в будь-які санітарні межі. З подібним Європа давно попрощалася, в Україні ж, за останніми даними екологів, під такими сміттєзвалищами як хмельницьке перебуває вже сім відсотків території! Ще десять років тому вони займали — три відсотка!
Ростити під боком кількасоттисячного міста й далі гігантського смердючого монстра — це бавитися із біологічною бомбою сповільненої дії. Про катастрофічне забруднення навколишнього середовища, скупчення вибухонебезпечних метанових випарів таким «сусідом» санепідемологи, екологи та пожежні        не втомлюються говорити. Згадаймо, бодай, систематичні пожежі та вибухи метану, які «прославляють» Хмельницький фактично кожного літа. Що вже казати про забруднення повітря, грунтів та підземних вод з боку Олешина. Тож хоч не хоч, а перекладати головну проблему міст на плечі своїх правонаступників, фактично — зганьбитися перед громадою.
Поміж тим, вектор дій обрано. Олександр Симчишин не став його змінювати, як і Сергій Мельник, а згодом і в.о. міського голови Костянин Чернилевський довірився керівнику національного проекту «Чисте місто» Івану Олексієвцю.
Проект передбачає створення в Україні нових сучасних високотехнологічних комплексів із переробки твердих побутових відходів у десяти українських містах, у тому числі й Хмельницькому. Його мета – перехід на європейську систему поводження з твердими побутовими відходами, адаптація до цього процесу законів, вирішення критичної проблеми забруднення довкілля.

Хапати бика за роги!
Минулого тижня Олександр Симчишин в присутності Івана Олексієвця, окремих депутатів, керівників міськвиконкому та фахівців зустрівся з представниками потенційного партнера по справі будівництва майбутнього сміттєпереробного заводу в Хмельницькому — відомої польської компанії «Контрол-прогрес».
За двадцять років вона спорудила сотню комплексів із переробки відходів у Польщі та країнах Європи. Її технології дозволяють серйозно заробляти, перетворюючи відходи на альтернативне паливо. За словами гостей, колосальний досвід, як технологічний, так і той, що стосується формування регулюючого законодавства, Польща готова передати Україні безкоштовно.
Обидві сторони засвідчили серйозність намірів та готовність працювати прозоро, навіть по-джентельментськи. Багато плюсів такої співпраці показав керівник національного проекту «Чисте місто» Іван Олексієвець. Він не приховував, що це має бути не сміттєпереробний комплекс а, фактично, комплекс з виробництва альтернативного палива.
Завод включатиме дві технологічні лінії: для переробки окремо зібраних відходів та для переробки змішаних. Спеціальна технологія дозволяє отримати аж до 60-70 відсотків альтернативного палива. Головне ж те, що його все готовий закупляти для власних потреб Кам’янець-Подільський цементний завод (щодня це підприємство спалює 10-15 вагонів вугілля!) Це є найпершим і головним фактором того, чому з поміж міст-претендентів, як зазначив Олексієвець, обрано саме Хмельницький.
Перероблені відходи, що вже не матимуть такої кількості парникових газів та токсинів, повертатимуться назад на полігон, де їх будуть перезахоронювати, тож довкілля не так страждатиме.
Сміттєпереробний завод міг би дати роботу 100-150 місцевим жителям. А, виходячи з того, що обласний центр має на сьогодні, за підрахунками «Чистого міста», приблизно сто тисяч тонн сміття, роботи непочатий край.
Вагомою перевагою співпраці з «Контрол-прогрес» є й те, що компанія проектує, підбирає технологічне обладнання, здійснює нагляд за будівництвом, навчає персонал. Тобто фактично здає об’єкт «під ключ». Після цього забезпечує гарантійним і післягарантійним обслуговуванням на п’ять років.
Пропозиції, погодьтеся, чудові! А якщо врахувати ще й те, що поляки готові надати довгостроковий, на 10-12 років кредит і, таким чином співфінансувати зведення в Хмельницькому найбільш сучасного європейського типу сміттєпереробного заводу, просто — золоті! Міській владі залишається тільки визначитися, хто ці кошти буде освоювати, спеціалізоване комунальне підприємство чи приватний інвестор.
Проблеми й ризики
Якось мудрий український класик Іван Франко, мабуть лихої години, прорік: «Край наш — то Авгія стайня, в котрій Порядок зробити не можна». Краще б він помилявся!
Регулююче законодавство в сфері поводження з твердими побутовими відходами, з яким сьогодні живе Україна, спрямоване, швидше, на дерегуляцію. Так у 2012 році Кабмін затверджує певні розрахунки і парламентарі приймають специфічний закон, згідно з яким тарифи на переробку і захоронення відходів встановлює виключно національна комісія, що знаходиться в Києві. Чи ж повинен кожен, хто вирішив зайнятися утилізацією сміття з того чи іншого полігону, їхати до Києва і вибивати тариф? Хіба ж це не пряма корупційна схема?
Це відлякує потенційних інвесторів, які із самого початку не бачать конкретного тарифу і не можуть зрозуміти як планувати бізнес. Це гальмує справу, адже жодне з українських міст не може адаптувати ці тарифи до реальних потреб.
Доходить до смішного. Недолугим законом переробку відходів відносять до суміжних ринків, захоронення — до монопольних. Це — ліцензійний вид діяльності. Та органу, який би видавав такі ліцензії, так і не створили. Через це, до прикладу, зупинився Здолбунівський сміттєпереробний завод, який повинен був виготовляти альтернативне паливо для підприємства «Волинь-шифер». До речі, його збудували лиш кілька років тому за сім мільйонів доларів допомоги Європейського банку реконструкції та розвитку.
Тож чи не станеться теж саме із сміттєпереробним підприємством у Хмельницькому, навіть якщо його й вдасться збудувати?
Іван Олексієвець коментує: «На сьогоднішній день в парламенті є декілька законопроектів, але вони вирішують містечкові інтереси певних груп, людей, дотичних до цього бізнесу. Міністерству екології було доручено розробити новий проект Закону про відходи на виконання євродирективи. Готуючи його, фахівці використали досвід багатьох європейських країн, у тому числі й Польщі. Якщо законопроект приймуть, справа швидко зрушиться з місця».
Досить нелегко знайти й тих вітчизняних інвесторів, хто ризикне піти з поляками на співфінансування. Адже польський кредит під мінімальні відсотки, пропущений через будь-який банк в Україні, може обернутися кредитним зашморгом.
До того ж у Європі 30 відсотків вартості будівництва такого об’єкту йде на встановлення потужної системи очистки повітря. А левову частку податків складає обов’язковий екологічний збір. З такими умовами тепер повинна погоджуватися й Україна. Іншого шляху немає. Чи ж готові піти на такий серйозний крок вітчизняні інвестори?
Як розповіли поляки, фінансування будівництва сміттєпереробних комплексів на території країн членів ЄС відбувається за простою схемою. До 70 відсотків коштів дає безповоротно євроспільнота, до 20 — екологічний фонд під відсотки, 10 — вкладає безповоротно муніципалітет. Нам же про таке доводиться тільки мріяти.
Поцікавилися ми і думкою стосовно амбітних планів міської влади й директора Хмельницького комунального підприємства «Спецкомунтранс» Владислава Кривенчука.
«Заводу, який міг би стовідсотково переробити такий смітник, як у Хмельницькому, в світі не існує. Такий висновок роблю не я, його зробили італійські спеціалісти, з якими мені вдалося нещодавно поспілкуватися, коли я знайомився із роботою сучасного сміттєпереробного комплексу в Італії.
Найбільша проблема, що виникає у нас з будівництвом такого заводу, полягає у відсутності земельної ділянки. Того шмату землі, який залишився нерозпайованим, для цього не вистачить. Я вже не один раз виступав, наголошуючи, що зовсім не потрібно будувати такий завод біля старого полігону. Його можна звести за 18-20 кілометрів від міста. Там збудувати і новий полігон із спеціальними бункерами для відходів, які залишаться після переробки. А той, що є в місті, рекультивувати, — зробити газові свердловини і досліджувати, щоб не допустити небезпечних викидів. Таким чином і розмір майбутнього екоподатку від роботи сміттєпереробного підприємства в сільській зоні, на відміну від міської, зменшиться в 3-4 рази.
Та спершу, скажу відверто, варто будувати в нашому місті підприємство, яке займалося б не переробкою, а виключно фасуванням…», — констатує Владислав Валерійович.
На думку Кривенчука, Європа переробляє сміття зовсім не для того, щоб заробляти кошти. Для неї це в першу чергу екологічно-соціальний проект. Конкретна турбота про здорових дітей та онуків. У нас навпаки, – спосіб заробити.
Якщо вже мова й заходить про винятково бізнесові інтереси та співпрацю в цій сфері з поляками, хотілося б, щоб вони справді     ставали нам дороговказом. Коли Польща входила до Євросоюзу, то отримала від євроспільноти найбільшу в історії суму грошей, майже сто мільярдів євро. Вона відзвітувала за кожну потрачену копійку, а потім примножила її! Схоже, такий шлях до успіху — найкоротший. В протилежному випадку жити на смітнику нам доведеться вічно.