Курси валют

Це підприємство направду унікальне не лише у нашій області. Бо ще за радянських часів таких в Україні була всього два — у Харкові та у Хмельницькому. Мова про Публічне акціонерне товариство «Завод «Строммашина». Належить до машинобудування, спеціалізується на виготовленні обладнання для цегельних заводів та інших підприємств будівельної галузі.

Про сьогодення доволі потужного колись заводу, про те, як виживає він за нинішніх, економічно нестабільних та надважких умов, ведемо розмову з його генеральним директором Василем Кірносом. До речі, він на підприємстві вже понад чверть століття: прийшов у 1988-му, працював головним інженером, а з 1996 року очолює колектив.
— Власне, я одразу запитаю: скільки хмельничан сьогодні трудиться на «Строммашині»?
— Небагато, якщо порівнювати з найуспішнішим періодом. У 80-х минулого століття це був завод з новітнім на той час обладнанням, великими потужностями, продукція відправлялася у всі точки Союзу... Але після його розпаду та настання першої страшної економічної кризи 90-х років, підприємство зупинилося. Не працювало до 1996-го. А потім, аж до 2012 року, завод належав державі, яка, по суті, анічогісінько не робила для збереження «Строммашини»: ми не отримували замовлень, не вкладалися кошти у відновлення та модернізацію виробництва, не відчувалося жодного сприяння у вирішенні будь-яких питань. Словом, виживали самотужки, як могли...
Під отим «як могли» криються вочевидь титанічні зусилля будь-що зберегти підприємство, його профіль. І це тоді, коли будівельну галузь, для якої виготовляють обладнання, постійно лихоманить, коли цегельні заводи закриваються один за одним... Ринки збуту доводилося шукати не лише за межами регіону, а й у далекому закордонні... Змушені були здати в оренду частину виробничих площ, і, ясна річ, постійно оптимізувати чисельність штату. І нині на «Строммашині» працює до п’ятдесяти чоловік.
Вихід з-під державної форми власності не зняв головне питання: де взяти величезні кошти на оновлення виробничих ліній, закупівлю сучасного обладнання, розбудову підприємства? Відважитися на банківський кредит за існуючих у нашій країні умов — це все одно, що відразу затягнути зашморг на шиї. Тож довелося продати контрольний пакет акцій, власником якого стала київська фірма «Ефективні інвестиції». Вона і займається пошуком отого інвестора, який, вклавши фінансові ресурси, зміг би дати нове дихання цьому заводу.
 — А зацікавити ми маємо чим, — продовжує директор. — Наше підприємство має дуже зручне, як для таких об’єктів, розташування — за містом. У нас прекрасні виробничі потужності — величезні корпуси. Сюди підведено всі інженерні та електричні комунікації, на що в разі будівництва з нуля потрібно десятки мільйонів доларів. Та і спеціалізація, яку намагаємося, як ви зазначили, зберегти за будь-яку ціну, — перспективна...
З огляду хоча б на те, що колись (усім нам хочеться вірити, що вже найближчим часом) на сході нашої країни таки настане мир і доведеться відбудовувати Донбас. Тож потреба у цеглі та інших матеріалах, а отже й обладнанні для підприємств будівельної галузі, яке і випускає «Строммашина», лише зростатиме. До речі, цей завод, незважаючи на постійне погіршення ситуації у реальному секторі економіки, а надто у машинобудівній галузі (бо ж спостерігаємо хіба галопуюче зростання цін на енергоносії, постійне здорожчання металу, сировини та комплектуючих — їх вартість подекуди вже вища за європейську, недоступність банківських кредитів, страшенне навантаження на фонд заробітної плати і таке інше) все ж тримається на плаву і не зупиняє роботу. Немає жодних заборгованостей перед усілякими бюджетами та фондами, тут завжди вчасно отримують зарплату.
Прийнятною, значно нижчою ціною на своє обладнання та запчастини до нього, Хмельницький завод конкурує з Харківським, та ж ціна, а ще висока якість продукції часто є перевагою у змаганні із закордонними виробниками. Лише останнім часом здали в експлуатацію лінію для виготовлення вогнетривкої цегли вартістю 3,5 мільйона гривень, що тепер працює на одному з підприємств Шепетівщини. Виконують крупне замовлення для Камянець-Подільского заводу «Гіпсовик». Очікують на відправку як на українські, так і закордонні підприємства глинорозрихлювачі, вальці для помолу керамічних мас, каменевідділення, подрібнювачі вальцеві та інше обладнання. На стадії завершення виробнича лінія, яку виготовляють для білорусів...
Отож роботою у найближчий час завантажені. Хоча, зізнається директор, пакета замовлень на подальший період немає. А ще у жовтні не було певності, як взагалі закінчуватимуть цей рік...
 — Василю Артемовичу, а були вже хоч якісь пропозиції від потенційних інвесторів?
— Так. До нас приїжджали й італійці, і китайці, й інші зацікавлені бізнесмени.
— І що?
— Усе впирається в одну проблему: допоки земля, на якій розташовано підприємство, у державній власності, жоден інвестор не стане вкладати свої кошти (а мова, зрозуміло, про солідні суми) в таку ризиковану щодо майбутнього справу. Але скажу, що ми зі свого боку робимо усе можливе і неможливе, аби пришвидшити вирішення цього питання...
Питання доленосного, якщо піднятися над ним. Адже мова направду про збереження цього унікального у межах ледь не половини України підприємства. Хотілося б, аби цим переймалися не лише директор «Строммашини», працівники цього заводу, обласне керівництво, а й ті урядовці, кому належало б хоч щось робити для сприяння розвитку вітчизняної промисловості.