«Подільські вісті» на своїх шпальтах неодноразово порушували проблему виснаження подільських чорноземів. Зокрема, не так давно стурбованість щодо нещадної експлуатації землі, інтенсивного збіднення унікального ґрунтового покриву, яким володіє Хмельниччина, висловив в інтерв’ю «Земля вмирає, або Чому деградує основне національне багатство» директор Хмельницької філії ДУ «Інституту охорони ґрунтів України», кандидат сільськогосподарських наук Валерій Гаврилюк. У керівника державної установи, інших науковців-ґрунтознавців нині причин бити на сполох більше ніж достатньо.
Недолуга земельна реформа, фактичне усунення держави і власника землі від охорони родючості ґрунтів, відсутність належного фінансового забезпечення ґрунтоохоронних програм і проектів, недосконалість нормативно-правових актів, в яких розписані лише норми і не передбачено механізмів зобов’язального характеру, призвели до деградації ґрунтів через виснаження на поживні елементи та розвиток ерозійних процесів. Активно сприяють цьому процесу соціально-екологічна безвідповідальність суб’єктів господарювання, ігнорування землевласників і землекористувачів законами землеробства й правилами раціонального використання земельних ресурсів. Не секрет, що більшість розпайованих земель здано в оренду на короткостроковий період. Як наслідок, не усі землекористувачі зацікавлені в збереженні родючості ґрунтів, не дотримуються сівозмін, що спричинює порушення сталого природокористування.
Тому як ніколи увага до ґрунтів повинна бути посиленою, а їх охорона, моніторинг та державний контроль якості — першочерговим, невідкладним завданням. Але, як не прикро, виникає парадокс. У державі складається така ситуація, що контролювати належне використання нашого національного багатства практично нікому. Агрохімічна служба області, теперішня Хмельницька філія ДУ «Інститут охорони ґрунтів України», доведена майже до повного краху. Різке скорочення фінансового забезпечення призвело до зменшення обсягів робіт і послуг, «оптимізація» штату — до відтоку цінних фахових спеціалістів. Із 164 співробітників у 90-х роках залишилося … 30. Із них 5 ґрунтознавців-агрохіміків, 7 аналітиків.
«Тож про який обсяг відбору ґрунтових зразків на сотнях тисячах гектарів землі, проведення якісних аналітичних робіт може йти мова з такою малою кількістю фахівців? – небезпідставно обурюється ветеран обласної агрохімічної служби, колишній її керівник, а відтак заступник директора кандидат сільськогосподарських наук Галина Гаврилюк. Виявляється, що нині служба обласного масштабу не має вже навіть… власного рахунку — забрали (це при реформі в бік децентралізації). Як розповідає Галина Максимівна, було їх два: держбюджетний і спеціальний. За кошти останнього в свій час було зроблено капітальний ремонт приміщення, закуплено комп’ютерну техніку, добудовано їдальню, складські приміщення. Сьогодні ж для виробничих потреб організація не може купити навіть пачки паперу, баночка клею, картриджа для принтера чи передплатити фаховий журнал. Пальне для двох машин (що зостались) отримує з «барського плеча» вищої інстанції — ДУ «Інститут охорони ґрунтів України». Скажімо, за 10 місяців минулого року його було виділено лише… 845 літрів, що в рази менше, ніж потрібно для нормальної організації виробничого процесу.
Науковець наголошує, що Хмельницька філія державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» (колишні агрохімлабораторія, станція хімізації, Державний науково-технологічний центр охорони ґрунтів та якості продукції Міністерства АПК) — єдина в області служба, яка понад півстоліття досліджує стан ґрунтів, зміну їх родючості та забруднення. У 70-80-ті роки нею були обстежені водні ресурси області, корми для тваринництва, добрива постачальників, сільськогосподарська продукція та сировина на вміст білків, жирів, крохмалю, цукру. В зв’язку із катастрофою на Чорнобильській АЕС та значним застосуванням у землеробстві хімічних засобів захисту рослин, зроблені дослідження на забруднення ґрунтів радіонуклідами, пестицидами, важкими металами.
У 80-90-ті роки минулого століття штат станції хімізації з шести відділів становив понад 160 співробітників, з них чотири кандидати наук, працювали мобільні лабораторії й районні хімлабораторії. З 1995 року — запроваджено паспортизацію земель з видачею землевласникам агроекологічних паспортів з оцінкою ґрунтів (в балах) за параметрами родючості та забруднення. За результатами досліджень господарства отримували еколого-агрохімічні паспорти на кожне поле, земельну ділянку, районні та обласні відомства — зведені матеріали обстежень, зокрема і картографічні. Установою розроблялися науково-технологічні проекти з вапнування кислих ґрунтів, раціонального застосування агрохімікатів, придатності територій для закладання садів і ягідників, за власної ініціативи та власним коштом відкрито і атестовано лабораторію мікробіологічних досліджень (єдина в агрохімслужбі країни) та лабораторію мікотоксинів.
Такий обсяг досліджень дозволив створити на Хмельниччині унікальний банк даних про якісний стан ґрунтів за агрохімічними, фізико-хімічними, агроекологічними показниками, динаміку родючості в процесі господарювання та прогнозу на перспективу. Обстежувалися не тільки орні землі, а й землі сільських рад, запасу, природні луки і пасовища. Це дало змогу обґрунтувати проекти виведення з обігу малопродуктивних земель області і унеможливлює немотивоване переведення їх із сільськогосподарського призначення в інші категорії.
Тож хто і навіщо тепер планомірно знищує те, що напрацьовувалося роками, те, до чого особисто не докладав рук?
— В голову приходить дика думка: а може комусь в центрі Кам’янця-Подільського в око впав ласий шматок землі з гаражами, добротним п’ятиповерховим капітально відремонтованим приміщенням, з автономним опаленням, світлими та охайними лабораторіями, в яких до цього часу працюють віддані справі люди (що залишились), хоч і на застарілому, але добре збереженому обладнанні? — гадає Галина Гаврилюк. І з болем у серці додає: — Руїну необхідно зупинити, державний контроль стану ґрунтів посилити, поки не пізно, поки деградаційні процеси в ґрунті не набули незворотного характеру.
Жінка зауважує, що у деяких колах виробничників, і не тільки, склалась хибне уявлення про стабільність ґрунтових ресурсів, що формують порівняно високі врожаї та значні валові збори сільськогосподарських культур на Хмельниччині. Але ж вони утримуються, в основному, за рахунок агрохолдингів, де під посіви дається велика кількість мінеральних добрив, проте майже не вносяться органічні, тобто значно переважає мінеральна система підживлення. А вона, як відомо, призведе (і уже призводить) до деградації ґрунтів за фізичними властивостями (деструктуризація, пере- ущільнення, запливчастість), фізико-хімічними (дегуміфікація, декальцинація, підкислення) і особливо біологічними (пригнічення мікробіологічних процесів). Такий ґрунт втрачає функцію живого організму, буферні властивості, стає дуже вразливим до антропогенного навантаження, легко піддається впливу несприятливих кліматичних умов, і урожаї, в кінцевому результаті, залежать більше від погодних умов.
До прикладу, за стабільних (хоч і далеких від оптимальних) хімічних характеристик ґрунту, майже однакової кількості внесених добрив (органічних 1,6 і 0,8 тонни на гектар і мінеральних — 52 і 81 кілограмів на гектар), але за різних погодних умов у 2006 р. в області отримано зернових по 17,4 центнера з гектара, у 2008 році – майже у 2 рази більше — 32,8 центнера з гектара.
Хто і коли усвідомить міру відповідальності за нинішню нещадну експлуатацію землі перед нащадками, зрозуміє, що неможливо отримати високі врожаї та якісну, конкурентноспроможну сільськогосподарську продукцію на землі «оскальпованій», що в таких умовах не спрацює ні новий сорт, ні новітня технологія на виснаженому ґрунті і що його деградація — це загроза продовольчій, екологічній та національній безпеці нашої країни.
Галина Гаврилюк і її колега, теж ветеран агрохімслужби Іван Веренчук глибоко переконані, що сучасна система моніторингу, охорони ґрунтів потребують докорінного вдосконалення та реорганізації. Стоїть питання необхідності нагального створення ґрунтово-земельної служби — як незалежного органу, що контролює всі земельні ресурси, із спрямуванням на міжнародне співробітництво. Зокрема, приведення у відповідність нормативної бази з визначення характеристик ґрунтів, їх складу та властивостей; впровадження національних стандартів, гармонізованих з європейськими та міжнародними; включення країни в єдиний ґрунтово-інформаційний простір Евросоюзу та світу тощо.
Стосовно фінансового забезпечення, яке Мінагрополітики України вважає визначальним, то науковці-ґрунтознавці вважають за потрібне створення єдиної служби з охорони ґрунтів на зразок систем моніторингу земель в таких країнах, як Австрія, Німеччина, Швеція. При державній фінансовій підтримці Хмельницька філія могла б успішно виконувати весь комплекс завдань за умови, що додаткові кошти, отримані за платні послуги землевласникам, залишались би на спецрахунках в підрозділі, а не перераховувались повністю в центр, а звідти, в кишеньковому порядку, назад у філію, де вони зароблені.
Відповідна служба могла б успішно функціонувати за умови раціонального використання державних фінансових ресурсів, які часто витрачаються неефективно, розпорошені по різних відомствах: Мінагрополітики, Мінекоресурсів, державних агентствах — земельних, водних, лісових ресурсів, Міністерства охорони здоров’я. Крім державних асигнувань, можна залучити місцеві бюджети, інвестиції та інші джерела, не заборонені законом.
Слід віддати належне Галині Максимівні Гаврилюк і Івану Михайловичу Веренчуку за їх громадянську позицію, як справжнім патріотам України, які усім серцем вболівають за стан нашої подільської матінки-землі, землі-годувальниці — нашого національного багатства. Із занепокоєнням, глибоким аналізом проблем, що виникли в сфері діяльності обласної філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів України», з конкретними пропозиціями їх вирішення, раціонального використання земельних ресурсів загалом, вони в кінці минулого року звернулися до Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Прем’єр-міністра України. Відтак ті звернення були спрямовані в Мінагрополітики України, а звідти наші автори отримали… відповідь-відписку.
Відтак ветерани агрохімслужби направили нового листа на ім’я голови комітету з питань аграрної політики і земельних відносин Верховної Ради України Тараса Кутового, якого просять втрутитися у вирішення нагального питання, що не терпить зволікання, не замкнути усе відписками в стилі радянської епохи, не доводити людей до зневіри і байдужості. Автори листа також щиро сподіваються й на підтримку та допомогу з боку обласної влади, інших відповідних служб. Адже захист подільських чорноземів від деградації — справа честі кожного з нас, а ще велика відповідальність перед нащадками, які, прийде час, запитають: «А що ви нам залишили у спадок?». Невже ми відповімо: «Оскальповану землю»?
Gismeteo 
