У цій народній мудрості довелося переконатися і мешканцям сіл Шаровечка та Мацьківці, що у Хмельницькому районі. За свої кревні земельні паї, які заробили в колгоспі або ж отримали у спадок від батьків-трударів, нині мають зиску аж… 1280 гривень. За них ледь можуть придбати чотири центнери пшениці. Це при тому, що більшість сільгоспвиробників краю виплачує нині пайовикам чи не удвічі більше.

Підписали... чистий папір?
Про історію взаємостосунків із орендарем селяни розповіли у понеділок, 21 березня, на зборах. І хоча тієї днини їх прийшло майже три десятки, стверджують, що багато хто вже зневірився у пошуку справедливості. А саме: у 2002 році більше 120 власників паїв Шаровечківської сільської ради підписали угоди про передачу в оренду своєї землі на п’ять років такому собі підприємцю Дяченку. Затим — поновили її ще на такий самий строк. Умови для селян були непогані: орендар зобов’язувався розраховуватися за кожен пай по сім центнерів зерна… Проте у 2010 році «спритний хлібороб» вигадав додаткову угоду, згідно з якою до 2020 року розрахунок складатиме три відсотки від оціночної вартості землі. Цей документ чомусь уже підписав новий керівник сільгосппідприємства (агропромислової компанії «Самобранка») В. І. Кисіль. Чому ж люди погодилися на такі кабальні умови в угодах?
— Ми розписалися на чистому бланку, — стверджує Станіслава Станіславівна, пенсіонерка, яка 33 роки пропрацювала у колгоспі. — Нам сказали, що то потрібно для звітності за видане зерно.
— Нам заявили: якщо не підпишемося, то зерна не віддадуть, — вигукнули чоловіки із залу.
— Я останній поставив підпис, попереджав, що тут щось не те. Але ж усі підписали. Куди мені було діватися? Ще зерно боявся втратити, — розводить руками пенсіонер, колишній агроном Петро Михайлович Гавриленко. І додає: — Спочатку Дяченко непогано розраховувався, але все одно давав менше за інших орендарів. А ще раніше десь поділися колгоспних 160 голів свиней, десяток корів, троє коней, які ми передали йому для господарювання. Та й техніку колгоспну, яку також йому довірили, через якийсь час привіз і висипав як купу металобрухту. Коли люди почали обурюватися, він сказав, що зерносклад нам відремонтував. Насправді — три залізні балки там поставив, та й усе…
Петро Михайлович упевнений: землю орендар притримує, бо хоче за безцінь скупити, коли закон дозволить.
Влада і порада
Аделя Броніславівна скаржиться на отриманий від орендаря мізер. Тримає свині, тож, маючи бабусин пай, змушена купувати зерно. А на збори прийшла, бо хоче свою землю довірити іншому орендареві. Щоб мати достойний прибуток, у всякому разі не гірший від інших. Станіслава Станіславівна пригадала, що нещодавно спілкувалася з чоловіком з Ружичанки, який розповів, що тамтешнім селянам орендар видає по тонні зерна на пай, або розраховується грішми — по 350 гривень за центнер… А пай такий самий, як у них.
Допомоги тієї днини селяни просили у влади. Бо до Мацьковецького будинку культури приїхали голова Хмельницької районної ради Юрій Мельник, його заступник Максим Ізбінський, начальник райуправління АПР Михайло Островерха, в. о. начальника районного управління Держгеокадастру Валерій Маначин, завсектором врегулювання відносин власності та дорадни- цтва райуправління АПР Інна Кулеша, Шаровечківський сільський голова Болеслав Бондар. Ситуацію присутні знали добре, адже не перший рік селяни висловлюють незадоволення орендною платою. 19 вересня 2014 року на перших зборах пайовиків, на які зібралися 78 селян, вирішили звернутися до прокуратури Хмельницького району та міськрайонного суду, аби розірвати договори оренди між АПК «Самобранка» та пайовиками.
— Суд не відбувся, бо в людей немає стільки грошей, — від усіх постраждалих і ошуканих пайовиків виступив активіст Болеслав Печайко. Старенький дідусь вірить, що таки вдасться добитися справедливості. — Нам сказали, щоб ми найняли адвоката. З кожного потрібно було зібрати для нього майже дві тисячі гривень, і ще заплатити 555 гривень судового збору. Але правник сказав, що не гарантує вирішення питання на нашу користь. Люди подумали-подумали, та й відмовилися звертатися до суду. З того часу з якими тільки правниками не зустрічався — ніхто гарантій не давав. Тільки грошей купу потрібно було віддати. А хіба з колгоспних пенсій стільки вділиш?
А земля облогує
Селяни вкотре звернулися до влади: «Допоможіть! Дайте юриста!»
— Ми створили комісію у ра- йонній раді, яка з’ясовує ситуа- цію, вивчає підстави, за якими можна розірвати угоди, — сказав Юрій Мельник. — Але вам усім потрібно написати позовну заяву і звернутися до суду. Інакшого шляху немає. Ми не можемо надати вам юриста, бо він — державний службовець і не може займатися справами приватних осіб.
— Порушень закону з боку орендаря немає, — стверджує Інна Кулеша. — Виплати відбуваються з урахуванням індексації.
Людям вкотре пропонували шукати підстави для розірвання угоди.
— Наша земля не обробляється — хіба це не підстава? — обурюються селяни.
— У мене чотири паї, жоден не засівається! — підтвердила бабуся Станіслава. — Хіба так треба на землі господарювати? І ніякої управи на Дяченка немає!
Те, що земля пайовиків облогує, підтвердив і сільський голова Болеслав Бондар:
— Підприємець Дяченко нині обробляє 30-40 відсотків орендованих земель. Інші вже не один рік облогують. Я зустрічався з ним 14 березня цього року, запросив на збори. Також просив збільшити орендну плату та за бажанням людей розраховуватися за землю зерном. Він не погодився, мовляв, селяни бачили що підписували. Стосовно зборів Дяченко заявив: «Мені нічого нового там не скажуть… Чого мені туди йти?»
Коли люди зрозуміли, що збори заходять у глухий кут, хтось із залу вигукнув: «Треба перекривати дорогу! Лише тоді доб’ємося правди!» Влада заперечила: «Ні! Це не метод. Лише суд має поставити крапку».
— А в нас є суд? Чесне і прозоре правосуддя? Для простих людей? Про що ви говорите? — лунало із залу.
— Чому ж два роки тому не скинулися на адвоката? — апелювали чиновники.
— На газ дай, на стовпи дай, на дорогу дай, на телефон дай… Це ж усе за наші гроші. Ще й на адвоката останнє віддати? — обурювалися селяни.
— Коли підписували папери, то не питали поради у влади. Лише коли проблема виникла, згадали! — не відставали й чиновники.
Словом, ситуація загострювалася. І звинувачувати тут навряд чи можна місцевих керівників. Адже, як стверджує Михайло Островерха, останніх два-три роки заборонені всі перевірки: «Як ми можемо адміністративно вплинути на ситуацію, коли не маємо права втручатися у господарську діяльність орендаря? Ми написали у сільгоспінспекцію листа з вимогою перевірити діяльність цього підприємства. Отримали від неї відповідь, що без дозволу з Києва не мають права…» Проте чому ж досі ніхто не склав акта про облогування землі? Зі слів селян, із 2007 по 2016 роки не оброблялося більше половини паїв, а інша частина засівалася два рази по два роки. Дев’ять літ взагалі стояли у бур’янах. І є фотографії такого «господарювання». Більше того, сільський голова повідомив, що жодної допомоги від Дяченка територіальна громада не отримувала і не отримує. Соціальної угоди з орендарем немає. Він категорично відмовляється її підписувати, бо, мовляв, закон не зобов’язує, каже Болеслав Йосипович… І, врешті, керівник села зізнався, що «Самобранка» не зареєстрована на території сільської ради. Подейкують, що і в Хмельницькому районі такого господарника офіційно немає...