Сусідські переділи, боротьба за межу – це вічна тема регіональної журналістики. Вони як своєрідний  лакмус державності з низів. Здається, чим більш корумповані  державні правові інституції, тим більше накопичується невирішених конфліктів за сусідські метри землі. Спокуса на дурничку відхопити в сусіда бодай кілька метрів земельного наділу, коли навколо, завдяки різним оборудкам, цю землю відкрито дерибанять тисячами гектарів, визнаймо, чимала. Житель Теофіполя Михайло Петрович Сірук за свої законні метри землі, захоплені жадібною сусідкою, воює друге десятиліття. Як саме, чоловік і вирішив розповісти читачам «Подільських вістей».

Скажете, що такої, паперової, межі не буває. А от і буває. Принаймні я таку зробив. Не сам, а з допомогою прокуратури, судів та інших органів, які мали б турбуватися про суворе дотримання законів України.
Втім усе за порядком. У 1989 році моя сім’я розпочала будівництво житлового будинку на земельному масиві селища Теофіпольського цукрозаводу (вулиця Польова, 23). Отримав на це відповідні дозволи, рішення місцевої влади, яким також було виділено і земельну ділянку 0,1833 гектара, визначення якої на місцевості зробив архітектор. З огляду на статки і можливості сім’ї, будівництво тривало десять років. Але тоді й гадки не мав, яка катавасія чекає на мене попереду, які ходіння по муках.
А почалося все з того, що в 1992 році поруч із моєю садибою виділили земельну ділянку (0,22 гектара) під забудову і ведення господарства сім’ї Макарцових. Та яким був мій подив від такого сусідства, коли я, не звернувши зразу уваги,  згодом виявив, що моя сусідка пані Л. Макарцова відхопила в мене чималий шмат землі – 2,61 метра по ширині і 47 метрів по довжині. Про таку безмежну любов до дармової землі моєї сусідки, котра в поті чола працювала секретаркою директора місцевого цукрового заводу, важко було й здогадатися!
Той факт, що моя земелька добряче «схудла», а її «поправилася», згодом підтвердили компетентні комісії. Тож, вірячи в справедливість закону, я спочатку не надто переймався самозахопленням землі сусідкою. Думав, легко поверну ці метри назад. Та з перших же своїх звернень до органів місцевої влади, прокуратури всіх рівнів, судів, коли відчув, наскільки вони корумповані та бездіяльні, зрозумів, що глибоко помилявся. Впливових підтримувачів Макарцевої, багаторічної секретарки цукрозаводу,  я зустрів скрізь: і в правоохоронних органах, і в місцевій владі. На підтримку порушниці стали родичі і близькі знайомі, які працюють в органах місцевої влади, і навіть родич нардеп (тепер вже екс).
 Друге десятиліття веду боротьбу за «відкушену» в мене землю. В один момент  вирішив, що я вже на піку перемоги. Це коли звернувся за допомогою до Тернопільського відділення НДІ судових експертиз і 15 серпня 2010 року отримав висновок за номером 280 судової земельно-технічної експертизи, де чорним по білому було  написано й  зафіксовано  картографічно, що пані Л. Макарцова незаконно захопила в мене шмат земельної  ділянки. Копію констатуючої частини і висновку вам додаю. Згодом Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 1.03.2011 зобов’язав перенести земельну межу на 2,61 метра у бік садиби Макарцових. Перемога?! Не будь наївним, чоловіче! Бо, навіть після того, як виконавча служба виконала рішення суду і перенесла межу, пані Макарцова знову переробили по-своєму. За логікою і законом прокуратура мала б одразу порушити кримінальну справу проти жінки, її протиправних дій, але..
Не  думайте, що прокуратура не знала про це самоправство – порушення
Л. Макарцової. Знали, але грали і далі граються зі мною в «кішки-мишки». В окремій теці я зберігаю… 22(!) відповіді з прокуратури  – районної, обласної, генеральної. Але якщо їх уважно прочитати, то видно, що всі вони написані майже під копірку. В окремих абзацах дещо інтерпретовані, або місцями переставлені,  але в кожному мене вчать як діяти. Ось витяги:  «… З врахуванням наведеного  Ви маєте право звертатися зі скаргою на рішення чи бездіяльність слідчого або прокурора до суду…»,  або: «Досудове розслідування в кримінальному провадженні триває,  хід якого прокуратурою області контролюється…»
Але найбільше «задурів» надіслав мені заступник прокурора області Р. Кахній. У його відповіді від  2 вересня, 26 листопада минулого року та 2 лютого поточного року нічого конкретного по згаданій справі. Все обіцянки та напуття мені.  Думаю, чи не він часом пильно слідкує за тим, щоб Макарцову не покарали, а захистили?  
Та що там грішити на одного! А хіба не такі ж відписки надсилали мені прокурор Теофіпольського району В. Яремчук 9.07. 2012 року, начальник відділу прокуратури області Р. Божок 2.04.2014 р., старший прокурор  третього наглядового відділу за додержанням законів про провадження досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Генпрокуратури України О. Близнюк.  
З цих та інших прокурорських відповідей я зрозумів одне: ці люди, схоже, в університетах добре навчилися писати відписки-окозамилювання, а от як дотримуватися законів — їх не вчили. Не навчали їх честі, совісті, порядності, людяності. Бо інакше не довелося б мені стукати в двері прокуратур, судів різних інстанцій, де всі визнають мою правоту, а в руки її не дають. Її, ту правоту, тихцем, за вказівкою наближених, правоохоронці перекинули на територію садиби  Макарцових.  
Отож,  поки прокуратура шле мені відписки для прокладання паперової межі, Макарцови, прихопивши мою
землю, побудували бетонну огорожу. Панове прокурори, чи не задумуєтеся ви над тим, що той мур  уособлює  ваше цинічне відгородження від  людей? Від тих, за чиї податки та хабарі ви жируєте?!  Схаменіться! Бо, як  казав Тарас Шевченко,  лихо вам буде!