Пізньої вечірньої днини у трьох селах Славутського району: Великий Скнит, Рівки та Нараївка — селяни поспішали від оселі до оселі, щоб повідомити тривожну звістку — їхні пасовища можуть віддати в чужі руки. І старі, і молоді, хто в чому був одягнений, рушили на своє сільське віче, аби вирішити, як зарадити біді.
Документи «заблукали»?
Селяни й гадки не мали, що матимуть такий клопіт. Бо ще у 2012 році на сході села (а всі три тоді входили до однієї сільської ради), прийняли рішення юридично оформити та закріпити пасовища за громадами. Мова йде про більше 120 гектарів угідь на територіях сільської ради та за межами трьох населених пунктів. Селяни стверджують, що для виготовлення технічної документації на пасовища зібрали дев’ять тисяч гривень власних коштів. Отримали папери. І, щоб їх затвердити у відповідних інстанціях, передали тодішньому сільському голові, котрий очолював громаду два скликання поспіль, — Василю Локайчуку.
— Ми щороку цікавилися у нього, коли ж, нарешті, документи будуть готові, — каже Любов Ґедзь, яка разом з односельцями приїхала відстоювати пасовища до обласних посадовців. — А він запевняв, що все нормально, все робиться… Що пасовища будуть за громадами. Торік почалося об’єднання громад, і наша сільська рада теж взяла участь у цьому процесі. Нині ми у складі Ганнопільської об’єднаної територіальної громади. І вже її очільниця Маргарита Медведюк з’ясувала, що документам ходу не дали.
Любов Василівна розповіла також, що у 2012 році представники селян привезли зі Славути виготовлену технічну документацію та повідомили, що потрібно скликати сесію сільської ради і ухвалити рішення щодо направлення клопотання у райдержадміністрацію, аби затвердити документи на пасовище. Крім того, розповіли людям і про те, що після цього земля під пасовищами стане власністю сільської ради, і за користування нею селянам необхідно буде сплачувати один відсоток від її вартості.
— На рік це виходило по 150 гривень з власника корови, — продовжив місцевий фермер В’ячеслав Несен. — Якщо ж корів декілька, то, відповідно, сума збільшувалася. Люди погодилися на ці умови і постійно цікавилися процесом затвердження документів. Але сесію так і не скли-кали…
А от у колишнього сільського голови інша версія. Телефоном він повідомив:
― У районі сказали, що за гектар пасовища необхідно сплачувати в район по триста гривень. Представники селян сказали, що це ― нереально, що вони не зможуть зібрати стільки грошей з людей. За що ж там платити? За мочарі і болота? Тож більше половини селян відмовилися платити і укладати угоди. Я хотів ці землі пасовищ перевести у комунальну власність. Але прокуратура не дозволила, мовляв, худоби не тримаємо, тваринництвом не займаємося. У 2013 році, коли повноваження розпоряджатися землею за межами населених пунктів перейшли від району до області, уповноважені особи від селян принесли мені технічну документацію. На той час, щоб її оформити, потрібно було мати нормативну оцінку вартості землі. Її робить Держгеокадастр. Проте ця процедура дуже затратна. Як наслідок ― все зупинилося, і документи не були затверджені.
Втрачений час
— Люди одразу ж вирушили до земельників Славути, — долучився до розмови пенсіонер Іван Сахнюк. — Там сказали, що технічна документація вже не дійсна. Потрібно виготовляти нову, бо “вийшли” терміни. А також повідомили, що на наші пасовища виготовляє такі ж папери інша особа. Ми були шоковані. Де ж пастимуться наші корівоньки?
― А ще ― наші пасовища хочуть віддати учасникам АТО, ― каже Любов Ґедзь. ― Хто і коли встиг перевести їх у землі сільськогосподарського призначення? Воїнам же вирішили залишити 78 гектарів окремої площі. Але там уже господарює фермер Конончук. Взяв її в оренду. Як так? На яких підставах?
За словами селян, сьогодні у Великому Скниті, Рівках та Нараївці є близько трьохсот годувальниць. Люди стверджують: якщо їм не вдасться відстояти пасовищ, — поріжуть худобу.
— У мене в господарстві дві корови. Тримаємо, щоб мати молоко для себе, дітей, онуків. Виживаємо завдяки худобі. А заберуть пасовище — навіть однієї не зможемо тримати. Де ж її пастимемо? — бідкається Іван Петрович.
Делегація від обурених селян останнього дня березня побувала і в обласного керівника Держгеокадастру Олександра Ревка.
— Він нам порадив написати клопотання у районний земельний відділ, щоб зупинили виготовлення паперів на ці пасовища іншій особі, — розповіли селяни. Вони так і зробили. Хоча, якщо мислити логічно, чому не можна було написати це клопотання одразу в обласному Держгеокадастрі, адже саме тут виготовляють документацію і саме ця установа має повноваження розпоряджатися землями за межами населених пунктів…
У пошуках істини
Факт перший. 23 листопада 2015 року Великоскнитська сільська рада звертається до Держгеокадастру з листом «щодо виключення з Переліку земельних ділянок, права оренди на які пропонуються до продажу на земельних торгах, земельної ділянки площею 78, 6848 га». Відтак на адресу голови облдерж-адміністрації та сільської ради надійшла відповідь за підписом в. о. начальника головного управління Держгеокадастру в області О. С. Ревка. У ній зазначається, що, з метою забезпечення учасників АТО земельними ділянками, видано наказ від 23.11.2015 р., яким виключено цю ділянку з торгів.
Факт другий. Ця ділянка ― в оренді. На підставі наказу Держгеокадастру від 8.12.2015 року. Орендар ― Конончук. Він і уклав угоду на користування зі Славутським земельним відділом. Керівник обласного управління Держгеокадастру Олександр Ревко повідомив:
― Земельна ділянка, яку обробляє Олександр Конончук, на момент звернення орендаря була знята з аукціону. Не знаю, чи була затверджена на ділянку нормативно-грошова оцінка землі. Треба перевіряти. Бо по Славутському району була проблема ― місцеві ради не затверджували техдокументацію з нормативно-грошової оцінки. У зв’язку з цим місцеві бюджети недотримували кошти від орендної плати за користування землею. Ця ділянка була сформована. Для того, щоб її надати воїнам АТО по два гектари, необхідно було здійснити поділ ділянки. Це може зробити або її користувач, або власник. Оскільки вона не перебувала в користуванні, власником є головне управління Держ- геокадастру в області. Щоб здійснити поділ цих 78 гектарів, необхідно розробляти технічну документацію, замовляти її ліцензійним організаціям. Для цього потрібні кошти. Їх у держбюджеті не передбачили.
До нас звернулася людина, щоб взяти цю земельну ділянку в оренду. Її надали з розміром орендної плати ― п’ять відсотків від нормативно-грошової оцінки.
Орендар може звернутися до нас, щоб ми дали згоду на поділ земельної ділянки. Затим він замовляє відповідну документацію, робить поділ, реєструє. Після чого може відмовитися від частини ділянки. Ми зробимо передачу її для учасників АТО. Потім він укладе угоди на користування ділянками напряму з ними. Бо він так само буде орендувати ці земельні ділянки в учасників АТО. Ми спілкуємося з орендарями. Вони кажуть, що немає проблем. Будуть відмовлятися від частини земельних ділянок на користь воїнів. Землю все одно будуть обробляти. Лише сплачуватимуть не в місцевий бюджет, а власникам ділянок.
Стосовно пасовищ, ми роз’яснили людям, що необхідно зробити, аби пасовища були закріплені за громадами. Після збору всіх необхідних документів селянами ми підпишемо відповідний наказ про створення громадських пасовищ.
На жаль, як свідчить практика, органи місцевого самоврядування звертаються до нас тоді, коли вже хтось інший починає виготовляти документи на землю. Тоді вони починають щось робити. Ця громада мала документи, але не довели їх оформлення до логічного кінця.
Факт третій. У Нараївці пасовище вже виділили під земельні ділянки для воїнів. Відомості про це занесені до обласного Атласу зарезервованих земель для учасників АТО.
― Ви бачили б ту землю! Там же суцільна глинка! Хто ж таку землю обробляти зможе? Знущаються над нашими героями! ― розводить руками Любов Василівна. ― Навряд чи нам вдасться відстояти це пасовище. Але хоч у Великому Скниті та Рівках, може, врятуємо… Де ж правду шукати?
Вочевидь, риску в цьому конфлікті підвести важко. Адже проблема залишається нерозв’язаною. І, хоч головний земельник області стверджує, що все може вирішитися законним шляхом, чи варто селянам сподіватися, що орендар з власної доброї волі ділитиме частину взятої в оренду землі на ділянки для наших захисників? Зрозуміло, що він нестиме певні фінансові збитки. А з іншого боку, якщо все ж таки погодиться це робити, чи всі учасники АТО захочуть надавати свою, гарантовану державою землю, в оренду цьому господарнику? Можливо, самі вирішать спробувати хліборобської праці?
Тож чому обласне керівництво так поспішило виділити 78 з лишком гектарів ріллі певному фермеру, коли, як Божий день, було ясно, що захисники рано чи пізно таки питатимуть про свій клаптик земельки? Особисто мені, незрозуміло. Як і багатьом селянам, котрих згуртував страх втратити пасовища. Можливо, всього цього не було б, якби заздалегідь передбачену ділянку для воїнів поспіхом не віддали в інші руки…
Gismeteo 
