Надрукувати
Категорія: Орбіта краєзнавця
Перегляди: 8743

— І що воно таке і де взялося? — запитує старенька бабуся, легенько торкаючи ясеновою палицею густо опушеного стовбура з чотирма яскраво-жовтими квітами, які виросли біля дороги в Олешині, що у Хмельницькому районі. – 85 літ жию на світі, а нікди такої квітки не бачила. От би у квітнику її розвести, хай око радує… Та де вже — не годна й зігнутися, а не те що…

А й справді, що то за рослина така чудернацька, яка ніби нізвідки взялася  на узбіччях доріг, пустирях, а то й у полях і вздовж струмків. А де-не-де вже й у людських квітниках заяскравіла великими жовтими квітами. Після пошуків у нетрях Інтернету, вдалося з’ясувати, що то енотера червоночашечкова або перелет червоночашечковий – одно-дворічна або багаторічна трав’яниста квіткова рослина родини онагрових.  У залежності від родючості ґрунту, може сягати і двометрової висоти! Однак на Хмельниччині такого гіганта ще не вдалося зустріти нікому. Зазвичай наша енотера виростає заввишки не більше метра, зате квіти розміром від трьох до шести сантиметрів у діаметрі. Проте її чотирипелюсткові квіти мають свою дивинку – вони розпускаються так стрімко, наче вистрілюють зі списоподібної капсули протягом всього кількох секунд на заході сонця і піку краси сягають пізньої ночі! Але вже на світанку починають втрачати свіжість і поступово в’януть. Ні, енотера зовсім не потребує нічних комах для запилення, бо вона — самозапильна. І відбувається це дивовижне дійство у квітах, коли вони ще закриті у зародку. А наступного вечора розпускаються нові квіти. І так триває майже півтора місяця…
А батьківщиною енотери червоночашечкової вважається Північна Америка, звідки вона 1614 року завезена в Європу, зокрема в Падуанський ботанічний сад. Відтоді рослина культивується у Старому світі в приватних і громадських садах. На думку природознавців, цей вид нині — рекордсмен зі швидкості поширення у Європі. Тож невдовзі енотера червоночашечкова може стати такою ж звичною, як чорнобривці чи матіола…