Надрукувати
Категорія: Орбіта краєзнавця
Перегляди: 4567

У позаминулому столітті жінка щопонеділка вивільнялася від домашніх робіт.

Про звичай «понеділкування» в кінці позаминулого століття писав щомісячний історичний журнал «Киевская старина». Згадує про нього і Федір Вовк у своєму фундаментальному дослідженні «Студії з української етнографії та антропології».

Перша особливість цього звичаю полягає в тому, що дотримувалися його тільки заміжні жінки. Друга особливість — обов’язкова усна домовленість між батьками молодих під час сватання, і тому вона підлягала обов’язковому дотриманню. Під час «запивання могоричу» (без цього ритуалу домовленості не вважалися дійсними), батьки нареченої повідомляли сватам про придане і обов’язково обговорювали її право на «понеділкування».
«Понеділкуючи», жінка вивільнялася від домашніх робіт. І ніхто, в тому числі й чоловік, яким би він самодуром не був, не мав права змусити дружину займатися цього дня хатньою роботою. Але жінка могла сама відмовитися від «понеділкування». Такий ось своєрідний щотижневий жіночий вихідний день!
У понеділок, відпочиваючи, жінки йшли на базар, де з кумою, свахою чи приятельками продавали щось із «жіноцького» господарства. А до нього входили «дробина» (свійська птиця), продукти городництва, коноплі і льон (волокно для виготовлення тканини і насіння — для олії), борошно, крупи, молочні продукти (скопи) і сало. Жінка мала право на свій розсуд продати надлишки цих продуктів, а виручка від продажу належала тільки їй і призначалася ще й для приданого дочок.
Після розпродажу жінки скуповувалися, а потім компанією вирушали веселитися. У літню пору розташовувалися на природі, а взимку — в корчмі або в чиїйсь хаті (найчастіше у вдів) і починалася «кругова», яка тривала до вечора. Особливо активно і вперто підтримували цей звичай матері, кажучи, що їхні «бабки й матері понеділкували, та й нам замовляли». Так встановилося «з предків».
Понеділкування — то відгомін «общинного» шлюбу. Адже у первісному суспільстві жінки племені належали всім чоловікам цього племені і поняття індивідуального (моногамного) шлюбу, який відомий нині, не існувало. В період переходу від полігамного шлюбу до моногамного виникло багато звичаїв, зокрема і «понеділкування». Воно ж має безпосереднє відношення і до «шлюбу на три чверті», тобто шлюбу, який укладений на кілька днів чи на тиждень. Але найчастіше — на чотири дні. Суть його полягала в тому, що заміжня жінка мала право вступати в інтимні стосунки з іншими чоловіками два дні з чотирьох.
Пізніше дні тижня, в які жінка зберігала вірність чоловікові, визначалися кількістю голів худоби, що сплачувалися нареченим, відповідно до укладеного «шлюбного договору». В інші дні жінка проводилася, як сама того бажала. З часом з’явилася нова шлюбна традиція: купувати собі дружину, що відобразилося в сучасному символічному обряді викупу нареченої (крадіжка нареченої або крадіжка її взуття). Після того, як моногамний шлюб став нормою, від жінки почали вимагати збереження вірності чоловікові. Але жінки ще до кінця ХІХ століття продовжували «понеділкувати»…