Нещодавно відбулося чергове засідання комісії при Хмельницькому міськвиконкомі з питань заборгованості, легалізації зайнятості, сплати податків. Як зазвичай, дискусія видалася бурхливою, адже заслуховували керівників підприємств, де виявлені незареєстровані працівники чи приховується справжній розмір зар-плат. У своїх поясненнях підприємці наголошували, що, мовляв, у нас дуже великі податки, тому не можемо їх сплачувати.


Нагадаємо, що у поточному році в Україні єдиний соціальний внесок (ЄСВ) знижено з 48 до 22 відсотків, а податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) тепер становить 18 відсотків.
У той же день у нас, на території ТДВ «Завод АДВІС», працювали німецькі менеджери з міста Ерфурт. До речі, хотілося б зауважити, що «АДВІС» понад 85 відсотків своєї продукції виготовляє і відвантажує на експорт, продається вона у Західній Європі. Фірма «Варі» з Ерфурта — це ще один замовник, з яким ми почали співпрацю у поточному році.
Перебуваючи під враженням від засідання у міськвиконкомі, я вирішив ще раз принагідно поцікавитися, а які ж податки від заробітної плати сплачують у Німеччині — країні, яка є лідером Євросоюзу, в якій мешкає 80,5 мільйона людей, 41 мільйон з яких працюють? Звернувся до керівника і власника німецької фірми пана Бела Чері. Ми цілу годину спілкувалися на цю тему. Спробую переповісти суть нашої розмови.
Отож: роботодавець у Німеччині сплачує соціальний внесок на заробітну плату в розмірі 20% та за медичне і пенсійне страхування працюючих. Разом це виходить 28%. Окрім цього, кожний працюючий особисто (наголошу — особисто) також сплачує соціальний внесок у розмірі 20% від нарахованої заробітної плати. Наприклад, якщо працівнику нараховано 3000 євро, то, відповідно, соціальний внесок становитиме 600 євро. Із цієї ж зарплати працівник ще сплатить 165 євро податку з доходу (5,5%) та інші відрахування (сумарно — до 4,5%). Таким чином, у кінцевому результаті з працівника утримають 30% від заробленої суми. Тобто, на руки він отримає     2100 євро.
Та це не все. У Німеччині, виявляється, діє таке правило: чим більше ти заробляєш, тим більше з тебе утримують. Податки можуть сягнути аж 50%, вони вже вищі у тих, хто має зарплатню 4, 5 чи 6 тисяч євро на місяць, а якщо вона становить 9000 євро, то працівник на руки отримає лише половину (роботодавець, нагадаємо, до цього не має жодного стосунку). Ясна річ, що все це чітко обліковується, занесено в комп’ютерну базу, і ніхто не може приховати свої доходи та уникнути оподаткування, навіть можливість таку ніхто не допускає.
Отож, як бачимо, роботодавець у Німеччині сплачує 28% податку від фонду зарплати, в Україні цей показник 22%, там із працівників утримують 30 - 50 % від заробленого, у нас — 18%.
Ба більше, навіть мінімальна зарплата — 850 євро — у цій країні також оподатковується. До того ж, соціальний внесок стягують і з роботодавця, і з працівника — по 20%. Тож останній на руки отримає всього 680 євро.
Я запитав пана Чері: «Це ж дуже великі податки, як таке можливо?» На що він відповів: «Ми цього не помічаємо. Всюди кипить робота, все крутиться, всі, хто працює, — зареєстровані, всі в рівних умовах. Є жорсткий контроль, але нікому й на думку не спаде схитрувати чи якось обійти законодавство».
А в нас?! За висновками експертів, 60 відсотків економіки перебуває в тіні, через що Україна недоотримує практично ще один бюджет, а то й більше!
Вочевидь у жодній цивілізованій країні така ситуація апріорі недопустима. Наприклад, у тій же Польщі роботодавець повинен гарантувати запрошеній особі (а це в основному наші співвітчизники) мінімальну заробітну плату — орієнтовно     500 доларів. А новоприбулий працівник тут же ставиться на облік в органах, які контролюють зарплату та податки.
Користуючись нагодою, я також поцікавився у пана Чері, під який відсоток у Німеччині можна отримати кредит? На що він відповів, що це 1,52% річних. А якщо кредитні ресурси залучаються як інвестиції на будівництво, розвиток, модернізацію виробництва (придбання обладнання й таке інше, що поліпшує конкурентноздатність), то вартість позики не перевищить 1% річних. До того ж, кредитні кошти можна оформляти у банках на будь-який період. До фін- установ, які надають кредити в невеликій кількості, держава ставиться негативно.
Почуте мене вразило. Адже ми навіть під 30% (!) не можемо оформити банківський кредит, аби модернізувати і розвивати виробництво, відтак вільніше конкурувати на внутрішньому та зовнішніх ринках...
Відповідаючи на ще одне запитання, мій співрозмовник пояснив, що податок з прибутків для німецького підприємництва становить 50%. У нас, знову нагадаю, — 18%.
Ось таку правду — про те, в яких реаліях живе сучасна розвинена Європа, не завадить знати нашим підприємцям, власникам бізнесу. Бо так чи інакше, рано чи пізно Україна буде змушена організовувати свою економіку подібним чином, створити такі «правила гри», які й наблизять нас до цивілізованого світу. А вже сьогодні вітчизняний бізнес повинен виходити з тіні та безумовно сплачувати податки, що, як бачимо, не такі вже й високі у порівнянні з тією ж Німеччиною.
Коли ми дивуємося і навіть заздримо економічній могутності, високим соціальним стандартам у якихось країнах, то повинні усвідомлювати, що задля досягнення таких благ треба багато працювати і чесно сплачувати всі податки. Бо звідки інакше візьмуться кошти для життєдіяльності міст, селищ і сіл, для утримання та розвитку освіти, медицини, соціальної сфери? Будь-яка реформа, зокрема і така важлива, як децентралізація, приречена на крах, якщо не наповнюватиметься бюджет, якщо і далі більше половини економіки перебуватиме в тіні.