Про підсумки жнивної   кампанії та насущні турботи розповідає керівник СГК «Решнівецький» Василь  ГАЛЬОМА:

— Цього разу зібрали непоганий врожай зернових: по 62 центнери з гектара озимої пшениці, по 43 центнери — гороху, по 45 центнерів вівса і ярого ячменю. Врожайність соняшника склала 33 центнери з гектара. Прекрасний урожай кукурудзи — на 70 гектарах зібрали по 110 центнерів з кожного. І завдяки високій врожайності соняшника та кукурудзи зможемо покрити витрати на засоби захисту рослин, міндобрива.
Вже й кредит на 167 тисяч, який брали до 2018 року, погасили.
Ні копійки заборгованості не маємо, і це дуже тішить. Бо коли не обтяжені боргами, то й настрій у колективі оптимістичний. Працюємо вже на майбутній урожай.
Високих врожаїв досягаємо за рахунок технологій. Крім того, нові сорти насіння витривалі до кліматичних змін, стійкі до хвороб. Дотримуємося сівозміни, вносимо органічні добрива — і це теж сприяє високій врожайності культур. Я гарантую, що продукція, вирощена на полях кооперативу «Решнівецький», якісна, екологічно чиста, ми не перенасичуємо землю  «хімією».

Посіяли озимину. Правда, важко вона давалася. Перші дощі пішли лише у середині жовтня. Але озима пшениця на площі 200 гектарів зійшла повністю. На жаль, наступного року не будемо мати ріпаку. Через несприятливі погодні умови сходи погані і 50 гектарів, які відвели під цю культуру, доведеться пересівати.
А врожай солодких коренів, бачимо теж потішить — передбачаємо 500 центнерів з гектара. Підготували ґрунт під весняний посів.
Під час весняно-польових робіт і у жнивну гарячу пору в господарстві працює          95 чоловік, а зараз 60-65. Люди тримаються своїх робочих місць і плинності кадрів не відчуваємо, — продовжує Василь Володимирович.
— А як оцінюєте роботу тваринників? — запитуємо у керівника, знаючи, що тут зуміли зберегти ферми.
— Надоюємо по 13 кілограмів молока від корови. На завершення року, думаю, показник складе 4200 кілограмів на кожну корову, що на 200 кілограмів більше, ніж торік. Кооператив «Решнівецький» — патріот району. Молоко здаємо на Старокостянтинівський молокозавод. Нещодавно закупівельну ціну збільшили, тож наша співпраця триватиме.
Заготовили достатньо силосу, сінажу, сіна — майже дворічний запас. Стовідсотково забезпеченні концентрованими кормами. Ще завеземо жом, і зимівля худоби на наших фермах буде ситою.
Додам, що крім молочного тваринництва, займаємося свинарством. Знайшли постачальника якісних преміксів, і тепер свині непогано додають у вазі. 500 грамів приросту на свиню — хороший результат. І ціна за кілограм живої ваги теж зросла.
На виробництві м’яса свинини та ВРХ не варто сподіватися прибутків, але за рахунок молока перекриваємо витрати, і тваринництво загалом поки що не збиткове.
Основні засоби намагаємося спрямувати на модернізацію тваринництва. У цьому році, до прикладу, оновили транспортери, причепи, завершили реконструкцію молокопроводу.
— А чи долучається кооператив до розбудови соціальної сфери села?
— Це наш обов’язок: до коштів районного бюджету, сільської ради додали 50 тисяч гривень, аби відремонтувати в Решнівці дороги. Наступного року хочемо вже повністю завершити ремонт дороги і обновити зовнішній вигляд церкви у центрі села. Водопостачання в селі — за рахунок кооперативу, вивезення сміття теж. Місцевій школі цього року зробили сходи на три тисячі гривень і багато інших корисних справ.
— На Вашу думку, Василю Володимировичу, чи спроможні аграрії наздогнати ціни, від яких так залежні?
— У минулому році кукурудзу з поля продавали по 800-900 гривень за тонну, тепер — по 2,5 тисячі. А базисна, з елеватора — по 4,1 тисячі за тонну. Здавалося б, є можливість для розвитку.  Але не забуваймо, що тепер сільгоспвиробники змушені сплачувати ПДВ. До прикладу, за місяць наше господарство має заплатити понад 200 тисяч гривень ПДВ за продаж соняшника і кукурудзи.
Хоч тваринництво таке затратне, ми все одно зобов’язані заплатити податок від реалізації м’яса — 50 відсотків, а молока — 20. Для такого маленького господарства як наше — це дуже великі витрати, бо кожен місяць треба мінусувати 15-20 тисяч ПДВ з тваринництва.
А ціни на запчастини ростуть так стрімко. Крім цього, електроенергія вже сягає 2,5 гривні за кіловат. А на ній все тваринництво тримається. Лише за тиждень ціна на селітру піднялася на 200 гривень. Як відомо, з першого січня нас зобов’язують підвищити мінімальну зарплату до 3200 гривень. Але тоді всі наші заробітки підуть на виплату зарплати і податки. Як же розвиватися господарству?
Ось ми планували купити комбайн, трактор, хотіли провести модернізацію ще одного молокопроводу. Якщо ж опинимося в умовах, коли все зароблене треба буде віддати, то наші плани ніколи не втіляться в життя. На превеликий жаль, в Україні не запозичений приклад сусідніх країн, де аграріям виплачується дотація на кожен гектар. Довелося побувати торік у Словаччині. Дізналися, що на гектар держава виділяє сільгоспвиробникам по 200 євро, а хто тримає худобу — по 400 євро на гектар. Звісно, при такій підтримці і податки можна платити, і про розвиток дбати.
Згадаю і про те, що збільшився у кілька разів і фінансовий податок на землю, зросли виплати за паї і, відповідно, податок. І якщо у минулому році він для нашого господарства склав     90 тисяч гривень, то цього року утричі більший.
Можна радіти високим врожаям, але якщо зароблене доведеться віддати, то для таких ось кооперативів перспектива вимальовується невтішна. Змушені будемо відмовлятися від свинарства, відгодівлі бичків. Треба буде все дуже добре рахувати.
— Яку мету ставить перед собою  господарство, що прагне вдосконалення та розвитку?
— Хочемо досягти вищої врожайності сої, ярого ячменю, вівса, щоб мати прибутки. Мрію, щоб були вільні кошти, і ми мали змогу купити нову техніку. Адже майбутнє є лише у тих господарств, які не перестають рухатися вперед.