Перші письмові згадки про Понінківську картонно-паперову фабрику датуються 1787 роком. Відтоді вона часто змінювала своїх власників, назву, переживала часи застою і розквіту, але впродовж понад двох століть залишилась джерелом заробітку і впевненості в завтрашньому дні більшості понінківських родин. Нині це діюче підприємство, яке забезпечує роботою майже тисячу робітників і на понад вісімдесят відсотків наповнює бюджет Понінківської громади.
Юліан Станіславович Лісіцький, слюсар-ремонтник цеху тепловодопостачання. З юності планував поєднати своє життя з фабрикою, адже в той час працювати на ній було досить престижно. Вступив до КПІ на факультет технологій машинобудування, щоправда, після другого курсу покинув вуз, бо одружився і потрібно було заробляти гроші на утримання сім’ї. Проте за два роки навчання встиг гарно засвоїти ази нарисної геометрії, які потім знадобилися у практичному житті, більше половини з якого пропрацював слюсарем-ремонтником в пульсуючому серці підприємства — цеху тепловодопостачання. У 90-і роки, коли підприємство зупинилося, пробував шукати заробітку по інших містах. Спеціальність була затребувана, роботи вистачало, але фактично без батька зростали діти, та й сім’я опинилася на грані розвалу. Коли запрацювала фабрика, відразу повернувся у рідну Понінку. Вже три роки перебуває на пенсії, але продовжує працювати, підтримуючи дітей і тепер уже підростаючих онуків. Має гарний фінансовий «додаток» до пенсії або, правду кажучи, навпаки, адже грошовий еквівалент заробітної плати перевищує пенсію.
Марія Іванівна Футимська, головний конструктор ТОВ «ПКПФ». Уже понад 40 років працює на фабриці. У далеких 70-х, після закінчення Київського ВНЗ приїхала до Понінки за розподілом. На той час було «модно» працювати на такому потужному підприємстві, продукцію якого знали у всіх куточках «великого і могутнього». З приємністю згадує мудре керівництво тодішнього директора М. З. Кваска, за роки директорування якого було здійснено будівництво і реконструкцію багатьох цехів і дільниць. Тоді конструкторський відділ був переповнений спеціалістами, які з повною віддачею виконували свою роботу і реалізовували в життя найпотужніші виробничі плани. Історичні та соціальні переміни внесли корективи у фабричне життя. З прикрістю сьогодні констатує Марія Іванівна факт відсутності професіо- налів і спеціалістів папе- ровиків, вихідців з Понінки. За кілька десятиліть, допоки фабрика відновлювала свою роботу, їх встигли переманити папероробні підприємства з інших регіонів, навіть зарубіжжя. Сама ж Марія Іванівна фабрику вважає своєю другою домівкою, бо це — її молодість, а всі будівельні проекти, це як діти, виплекані і зрощені з любов’ю. З ніжністю і теплотою говорить про будівництво шостої машини, приміщення ТЕЦ. З гордістю говорить і про новозбудований цех гофровиробництва.
Інна Федорук, інженер з комплектування обладнання. Родом із мальовничого села Новоселиця Полонського району. Після закінчення інституту повертатися у село, де на той час не було жодного працюючого підприємства, не було ніякого сенсу. Не було роботи для молодого спеціаліста і в райцентрі, тому відразу ж звернулася на Понінківську паперову. Проте за кілька місяців роботи потрапила під скорочення і в депресивному стані знову повернулася в село, з гіркотою зберігаючи папірець дипломованого спеціаліста. Удача посміхнулася в 2012 році, коли на фабрику зайшов новий інвестор і почалися пошуки професіоналів. Молодий інженер Інна зуміла використати весь юнацький запал і професіоналізм при реставрації і запуску шостої машини. Найкращі спогади пов’язані саме з тим періодом, коли кілька десятків папірників, забувши про особисте життя і проблеми, майже цілодобово віддавалися фабриці, радіючи кожному новому гвинтику, кожному технічному зітханню піднятої з руїн папероробної машини. Інні подобається робота, колектив, що майже на сімдесят відсотків складається з молоді, спільні подорожі та екскурсії, які часто організовує адміністрація фабрики для своїх працівників.
Наталія Станіславівна Славецька, начальник відділу кадрів, спадковий паперовик. «Без паперової фабрики я не уявляю свого життя, — каже вона. — На ній в різні роки працювала вся моя родина, починали з простих робітників. Фабрика давала їм освіту, забезпечувала роботою і стабільністю. Нині династію паперовиків продовжують мої діти. Відрадно, що День працівників целюлозно-паперової промисловості вже традиційно є нашим родинним святом, нарівні з Різдвом та Новим роком».
Олена Родюк, молодий спеціаліст, виконуюча обов’язки начальника паперово-картонного виробництва. Після закінчення КПІ мала твердий намір працювати за обраною спеціальністю інженера-технолога паперової галузі. Амбітним планам молодого спеціаліста бути ближче до столиці не судилося здійснитися через банальну причину: на паперових підприємствах Київщини на таких посадах воліли бачити чоловіків. Понінківський колектив в першу чергу цінував професійні якості та бажання працювати. За два роки Олена зросла як фахівець, нині виконує обов’язки начальника цеху, що є досить відповідальною ділянкою роботи. Олені подобається ставлення адміністрації до молодих спеціалістів, турбота про їхнє кар’єрне зростання та подальше навчання. За поданням Понінківської паперової фабрики працівники здобувають спеціалізовану освіту у вишах України, періодично вирушають у відрядження за кордон для обміну досвідом та придбанням нових знань. Днями кілька молодих спеціалістів готуються підвищити свій кваліфікаційний рівень у спеціалізованих навчальних закладах ближнього зарубіжжя.
Gismeteo 
