Коли в державі запроваджували електронне декларування доходів чиновництва, влада, мабуть, сама не розуміла, в яку печеру Алладіна зазирає. Бо заздрісне захоплення статками вітчизняних чинуш виникло не тільки в їхніх європейських колег, а й, імовірно, навіть у бюрократів різноманітних халіфатів та еміратів. Мільйони, десятки, сотні мільйонів гривень-євро-доларів готівки, які тримають під ковдрою-подушкою, у скринях-коморах, наші владці нижньої та середньої ланок, цілком можливо викликали певне роздратування й на найвищому владному щаблі. Чому? Бо державі, її банківській системі конче потрібні гроші, аби запустити економіку. Уряд та президент, аби не потрапити у жорна чергового Майдану, мусять дбати про зростання добробуту громадян. А в нас — мільярди лежать мертвим вантажем і не працюють у фінансовій системі. Треба ж їх витягати звідти? Звісно. Тому рішення про зниження планки розрахунків у новому році готівкою зі 150 тисяч гривень до 50 тисяч може пояснюватися й примусом скоробагатьків занести частину грошей у банк. Тобто, якщо людина хоче купити товар на суму більшу п’ятдесят тисяч, то повинна сплатити кошти через банківську установу. З нового року наші «громадяни корейки», щоб розраховуватися за свої «дрібні покупки» — шубки, швейцарські годиннички, сейшели-мальдіви — відкорковуватимуть трилітрові банки із заначкою та повертатимуть гроші до фінансової системи.

Нам, пересічним громадянам, дуже просто оперувати мільйонами та мільярдами, бо ми не уявляємо розміру цих сум, ніколи не тримали їх у руках, навіть не знаємо скільки це важить у кілограмах-центнерах. Зізнаюсь, що й сам колись помилився в статті, замість мільйонів написавши мільярди (досі сумління мучить), бо ці цифри надто далекі від нас. Навіть є якийсь напівжартівливий закон Мерфі чи-то Паркінсона, що стверджує: люди найлегше оперують сумами, розмір яких погано уявляють. Це навіч можна побачити, коли голосують за різноманітні бюджети. Скажімо, мільйон на виготовлення якогось генплану. Всі депутати — «за». І в них не виникає питання, а чому не 900 тисяч? Чи 990 тисяч. Гроші надто великі, аби розбиратися в нюансах. А от якщо йде голосування за, скажімо, кошти, які потрібно виділити на дитяче харчування... До прикладу, 13 чи 14 гривень, то дебати можуть тривати нескінченно. Бо всі чітко уявляють ці цифри та розуміють, що можна придбати за такі гроші. Це ж не абстрактні мільйони...
Тому рішення про зменшення планки розрахунків готівкою може здатися далеким від нас, звичайних громадян, але насправді воно спрямоване на розвиток України. Навіть дивно, погодьтеся. Бо за останній час ми звикли, що держава нас лише грабує своїми здирницькими тарифами та податками. Незвично якось, що щось робиться не проти громадян, а проти самої жируючої чиновницько-судейсько-прокуратурської братії. Це ж для них носити готівку стосами або валізами — звична справа. То засіють суддю (мого однофамільця) на мільйон, то трилітрові банки із доларами на городі відкопають. Подивіться на «хатинки», які понабудовували під Хмельницьким, або навіть в середмісті. Як не спитаєш — якщо не базарник розбудувався, то чиновник-податківець-суддя-прокурор. Як співається у мультику: «Чия земля?» — «Маркіза Карабаса». Так і в Україні — все загарбали можновладці.
Чи вдарить по нашій кишені владне рішення? Фактично ні. Сума в п’ятдесят тисяч гривень фігурує в житті звичайного українця лише при купівлі-продажу авто або житла. Ви часто міняєте машину або квартиру? То отож. Якщо один раз у п’ять чи десять років хтось здійснить глобальну покупку — це вже подія. Звісно, необхідність розраховуватися через банк може мати певні негативні фінансові наслідки. В залежності від операції та банку, на перерахунку грошей, переведенні безготівкових коштів у готівку виникнуть певні втрати. Приблизно відсоток втратиться, але, гадаю, не така це вже й проблема, враховуючи, що подібні операції абсолютна більшість читачів «Подільських вістей» проводять вкрай рідко.
Обмеження готівкових розрахунків — це нормальна практика у цивілізованих країнах. Ви знаєте, що європейці фактично не користуються 500-євровими купюрами? Це на пострадянських теренах вони «в ходу», бо зручно розраховуватися в сумнівних оборудках. А купи готівки за- лишилися хіба у голлівудських бойовиках чи фільмах про кримінальну Росію — Захід давно використовує безготівку. Нещодавно промайнула інформація, що Данія взагалі поступово хоче відмовитися від грошей у звичному для нас вигляді — повністю перейти на розрахунки картками. Так що грошові обмеження на готівковий рух великих сум, отриманих сумнівним шляхом, — рух у цивілізованому напрямі.