Курси валют

На зарплатному дні опинилась Хмельниччина під «мудрим» керівництвом голови ОДА О. Корнійчука. Та, схоже, пан губернатор мало цим переймається. Інакше, не відбирав би хліб у журналістів районних газет, розсилаючи туди статтю із претензійною назвою: «Чутки про моє звільнення є передчасними», в якій хвацько стверджує, що Президент задоволений його роботою. Може й так, але чи задоволені  нею подоляни?  

За рівнем заробітної плати Хмельниччина опустилася на 23 місце серед регіонів України.  Ця інформація прозвучала наприкінці минулого року на одній із зустрічей за участю представників влади. Стало цікаво: а за іншими рейтинговими показниками — яка «температура» в області? Пасемо задніх чи серед лідерів? Влітку «Подільські вісті» (див.  № 88 від 9 серпня 2016 р., «Порахували — заплакали») вже аналізували ситуацію. І, як зрозуміло з назви статті, кепські справи в області були вже тоді. Але ж нині — ще гірше.
На жаль, темпи підрахунку даних у державі черепашачі: поки підприємства прозвітують, поки дані підсумують, поки Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України зведе їх докупи та проаналізує — минає багато часу. Тому наразі є повна картина за минулорічні дев’ять місяців. Але, здається, й цього досить, аби зрозуміти, як ми відпрацювали торік. Точніше, як наша обласна влада спромоглася налагодити соціально-економічне життя в області: ще нижче впали чи десь підросли.
Ще Остап Бендер влучно зауважив: якщо в країні обертаються грошові знаки, то в когось їх повинно бути багато. Від себе додамо, якщо в когось їх накопичилося багато, то, відповідно, в інших їх поменшало. От і маємо, що згідно з е-деклараціями, наші чинуші (разом з бюрократією інших областей) загарбали багатство країни, а звичайним людям лишаються крихти. Що чітко й віддзеркалюється в зарплат-них цифрах. Ну чому, спитаємо, тримати кошти «під матрацом», а не вкласти їх у якесь виробництво, аби дати людям заробити? Що, складно залізти у тую «грошову панчоху» та відкрити, до прикладу, якесь ковбасне виробництво? Ні, як Кощій, над «златом чахнуть», а народ зубожіє й зубожіє.
Отже, відповідно до моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів, підготовленого згаданим міністерством, за показником «Фінансова самодостатність» область упевнено посідає «почесне» 23 місце з 25. Чому упевнено? Бо і за підсумками двох кварталів, і трьох, ми не зрушили з місця. Гірша від нашої ситуація лише на Луганщині та Івано-Франківщині. Всі чиновники заявляють, що доходи місцевих бюджетів стрімко зросли. Так, зросли, але не за рахунок вправної діяльності обласних очільників, а завдяки законодавчим нововведенням, які перерозподілили надходження коштів з центру на місця. Тому доходи зросли в бюджетах усіх міст та областей України: в нас же ледь не найгірше — наприкінці другої двадцятки рейтингу. Це також стосується і доходів, якщо їх порахувати на одну людину: менше, ніж на Поділлі лише в семи областях, переважно, що характерно, західної частини держави.
З чим пов’язані такі фінансові показники, які має Хмельниччина? Мабуть, значною мірою з невмінням керівництва області ефективно використовувати людські ресурси: стимулювати створення нових робочих місць, виплачувати гідну зарплатню, а відповідно — наповнювати бюджети. Справді, область посіла 21 місце за індексом реальної заробітної плати. Тобто усюди зарплатня зростає, а в нас… Ні, теж зростає, але ледь-ледь. Й за рівнем безробіття ми також серед найгірших. Якщо відверто, то узагальнений показник «Ефективність ринку праці» ми би повністю провалили, посівши ледь не останнє місце, якби не повернення зарплатних боргів. Тут є чим пишатися — ми на першому місці в таблиці, якщо брати у відсотках до місячного фонду оплати праці. Так, середня заборгованість по державі становить майже п’ять відсотків від фонду, подекуди (Сумська, Донецька та Луганська області) – навіть сягає двозначної цифри; в нас же — 0,3 відсотка, що є, ще раз підкреслю, найкращим показником в Україні.
На жаль, більше таких проривів області на перші місця в рейтингу не спостерігається. Щоб не звинуватили в надмірному песимізмі, знайдемо ще один здобуток: сільгоспвиробники «витягли» нас із прірви, показавши другий результат у державі за індексом обсягу агровиробництва до відповідного періоду минулого року. За дев’ять місяців ми маємо зростання майже на десять відсотків. На цьому гарні новини закінчилися: бо зростання обсягів — не значить великий вал. А саме за валовим обсягом реалізованої сільгосппродукції на одну сільську людину ми в середині списку областей. Хмельниччина виготовила агротоварів на 16,2 тисячі гривень у перерахунку на одного селянина, що на третину менше, ніж лідер — Кіровоградщина.
Про промисловість годі й говорити. За обсягами зростання  в січні-вересні ми показали упевнений нуль. За рік промисловість навіть не зрушила з місця, упевнено примостившись на дні. Можна вказати й наслідок такого “розвитку”: за десять місяців обсяг експорту товарів скоротився на тридцять відсотків (24 місце). Натомість імпорт зріс на двадцять. Не вміємо робити — доводиться закуповувати за кордоном. Іноземні інвестиції практично завмерли на позначці, меншій 170 мільйонів доларів, не зважаючи на голосні заяви чиновництва про інвестиційну привабливість регіону. Закордонні бізнесмени своїми доларами зробили висновок — не приваблива Хмельниччина, не вкладаємо в неї. Це результат нинішнього господарювання влади: двадцяте місце за розміром залученого капіталу в розрахунку на одну людину. А якби не інвестиції в Кам’янець-Подільський цементний завод, зроблені десяток років тому, то взагалі: замикали б рейтинг.
Пам’ятаєте такого собі міністра економічного розвитку Росії Олексія Улюкаєва? Він кілька останніх років шукав дно падіння економіки РФ. Знайти не встиг — заґратували за якийсь дивний хабар. Може, його б до нас, на Хмельниччину? В нас би пошукав дно. Бо вже й не зрозуміло: ми максимально занурилися чи ще ні? Будемо далі заглиблюватися під нинішнім «мудрим» керівництвом чи спливатимемо? Набридло жити жебраками, але поки за завісою слів й безпідставного оптимізму справ не видно.