Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1538

У  «Подільських вістях» від 6.04.2017 року за №№ 38-39  йшлося  про непросту ситуацію, яка склалася у селі Улашанівка Славутського району. Згодом тема видобутку сапоніту завела нас в інші два села – Ташки і Крупець.
У сусідньому з Улашанівкою Крупці інтерес до цієї копалини проявляє не хто інший, як олігарх Рінат Ахметов. Фірма «Юмджи Агромін», яку пов’язують із впливовим бізнесменом, зацікавилася п’ятдесятьма гектарами землі, де залягають вони.

Конкретні вимоги
Земля, на яку поклали око «ахметівці», – територія кар’єру збанкрутілого силікатного заводу. Тамтешні пейзажі не назвеш мальовничими. Колишній кар’єр засипали сміттям, переважно будівельними відходами. Окремі місцини взагалі нагадують стихійні звалища. Територія потребує рекультивації і вивезення усіх відходів, які накопичувалися там роками. Коли компанія «Агромін» почала цікавитися можливістю промислової розробки кар’єру для видобування сапоніту, сільська рада поставила бізнесменам вимоги, які їм не надто сподобалися.
Сільський голова Крупця Валерій Михайлюк, спостерігаючи за ситуацією в Улашанівці, зайняв прагматичну позицію.
«Останній раз представники «Юмджи Агромін» приїздили до нас минулої весни, – розповідає Валерій Анатолійович, – питання розробки кар’єру дуже непросте, і я не буду приймати жодних рішень без погодження з громадою. Ми запропонували фірмі жорсткі правила. Мовляв, якщо хочете видобувати сапоніт, то спочатку  очистіть території кар’єру, вивезіть сміття і підпишіть угоду про вивезення відходів з наших громад. Без твердих гарантій ми навіть не будемо розглядати можливих варіантів роботи «Агроміну». Порахували, що виконання першочергових завдань обійдуться бізнесменам у 2 мільйони гривень. І це тільки початок. Вони ж обіцяли все зважити, прицінитися і... подумати. Тож думають і досі...
Розробка кар’єру поблизу Крупця має свої плюси й мінуси. Вирішувати, що переважає, мають люди, переконаний Валерій Михайлюк. Поки що громада почуває себе досить упевнено з фінансової точки зору (до казни надходять чималі кошти від діючих підприємств, чотирьох піщаних кар’єрів і одного базальтового). Тож місцева влада не бачить сенсу поспішати розглядати новий бізнес-проект, а останнє слово все одно буде за жителями села.
Сапонітова гора і мародери
А от у селі Ташки ситуація більш кричуща,  ніж у Крупці й Улашанівці. Ташковецька ділянка — частина великого Варварівського родовища сапонітових глин. Згідно з висновками пошуково-оцінювальних робіт, проведених Побузькою геологорозвідувальною партією Правобережної геологорозвідувальної експедиції, запаси Варварівської ділянки родовища становлять 23484 тисячі тонн (Ташковецька ділянка – 6154 тисячі тонн). Тобто поклади цінного мінералу на цій ділянці просто таки колосальні. Це і приваблює  різні бізнес-структури сюди, які, озброївшись калькулятором, швидко прикинули «гешефт» від видобутку корисних копалин.
Вже тривалий час у Ташках триває абсолютно неконтрольований дерибан сапонітів. При в’їзді у село можна наочно побачити сапоніт. Мінерал тут просто таки прорвався крізь землю і виступив на поверхню у вигляді пагорба, який називають сапонітовою горою. Видобувати сапоніт тут простіше простого, цінний мінерал лежить практично під ногами. Але є одне «але» – територія родовища знаходиться на землях військового лісгоспу. Проте ця «дрібничка» не зупинила підприємливих ділків.
У кінці березня військова прокуратура за матеріалами працівників управління захисту економіки в Хмельницькій області порушила кримінальну справу проти однієї компанії щодо незаконного видобутку надр. Правоохоронці оцінили збитки на 720 тисяч гривень. Сапоніт підозрювані добували у 2016 році, не маючи на це дозвільних документів.
Ситуація і справді непересічна, адже  ділки копають сапоніт прямісінько під носом у військових лісників, а ті, начебто і не в курсі справи. Ми виїздили в Ташки ще до офіційного повідомлення про відкриття кримінального провадження. На в’їзді у село красується вивіска військового лісництва, шлагбаум перекриває заїзд у ліс, а вже менш ніж за сотню метрів ми знайшли нічогеньку «копанку». Зокрема побачили порівняно свіжі сліди важкої техніки і яму, з якої  брали мінерал. «На око» можна сказати, що вивезли останнього разу не більше двох вантажних машин. Самі оцініть прибуток від сапоніту, якщо комусь вигідно  туди-сюди ганяти колону техніки, аби поцупити кілька машин сапонітової глини. Очевидно, що прибутки від промислу шалені.
Хто наживається на надрах?
У районі Ташковецького родовища «крутяться» кілька фірм, зацікавлених у видобутку сапоніту. Найбільш відома з них АТОВ «Велес». Компанія тривалий час вивчає родовище і  можливості мінералу. «Велес» створено у 1993 році. В 2004 році завдяки інформації геологорозвідувальних робіт «Велесу» були затверджені балансові запаси родовища.
В Інтернеті з’явилася інформація, що кримінальна справа, порушена військовою прокуратурою, стосується саме «Велесу». Цю  інформацію нам підтвердили власні джерела у правоохоронних органах. За коментарем стосовно цієї ситуації ми звернулися до директора фірми «Велес» Олександра Янчука. «Я читав про порушення справи в Інтернеті, але вона жодним чином не стосується нашої компанії», – зазначив пан Янчук, – до нас надходили запити від управління захисту економіки в Хмельницькій області. Ми надали правоохоронцям усю інформацію, яка їх цікавила. Я знаю, про кого йде мова щодо кримінальної справи, але коментувати не буду. Ця справа не стосується «Велесу». Олександр Янчук також розповів, що зараз компанія не видобуває сапоніт, оскільки знаходиться на стадії отримання дозволу на гірничий відвід.

У відповіді на наш інформаційний запит у «Велесі» зазначили: «Після того, як нашою компанією було проведено поглиблене та широкомасштабне вивчення мінералу сапоніт його властивостей та сфер застосування, витрачено неабияку кількість ресурсів (понад 4 млн. гривень) і, зрештою, отримано спеціальний дозвіл на надрокористування, який надає компанії право проводити промислове видобування мінералу в найближчі
12 років, у певних компаній і осіб виникло гостре бажання «віджати» тему в той чи інший спосіб, про що нам вже неодноразово було відкрито заявлено.
Наразі констатуємо, що деякі «місцеві князьки» та «ділки» дійсно перейшли до активних дій, свідченням чого є розкручування «брудної» та «замовної» кампанії проти нашого підприємства спочатку через медійні канали, мережу Internet та деякі друковані засоби масової інформації, а зрештою і через численні перевірки з боку правоохоронних органів.
Ми будемо продовжувати втілювати власні плани в життя, незважаючи на брудні провокації певних осіб, протиставляючи їх тіньовим бюджетам, що витрачаються на дискредитацію нашого товариства, відкритий і чесний підхід у відносинах зі всіма зацікавленими особами, державними органами, громадами і організаціями задля забезпечення законних інтересів кожного з них».
Стежками «Велесу»
Місцеві жителі села Ташки пов’язують видобуток сапоніту в їхньому селі саме з «Велесом». Люди розповіли нам, що видобуток мінералу не припинявся, і час від часу в лісі чути, як працює техніка. Через село копачі сапоніт не возять, бо проклали собі дорогу через ліс і транспортують його манівцями. Тож попри те, що офіційно сапоніт у Ташках ніхто не видобуває, мінерал регулярно копають. У «Велесі» хоч і відхрещуються від видобутку цінної глини і стверджують, що кримінальна справа їх не стосується, але колеги-журналісти з «Народного контролю» знайшли переконливі факти того, що сапоніт копає саме «Велес». Саме інформація журналістів допомогла військовій прокуратурі порушити кримінальне провадження.
«Ми почали займатися конфліктом довкола кар’єру в Улашанівці, – розповідає журналіст Степан Шульга, – нас запросили висвітлити проблематику. Далі нас зацікавило, хто ж торгує сапонітом на Славутчині. Знайшли сайт «Велесу» з пропозиціями і цінами з продажу сапоніту і сапонітового борошна. Далі з’ясувалося, що один з місцевих жителів села Улашанівка, Едуард Поліщук, переробляє сапоніт для «Велесу», про що він зізнався нам на камеру. В 2016 році він переробив для «Велесу» близько 50 тонн сапонітової глини. Ми встановили і знайшли людей, які купили у «Велесу» в 2016 році майже тонну сапоніту. Якщо компанія офіційно не видобуває мінерал, то як вона може його продавати? Після нашого розслідування з сайту «Велесу» зник розділ з пропозиціями і цінами із реалізації сапоніту. Отже, їм є що приховувати».
В інформаційному запиті, який ми отримали від «Велесу», компанія вказала, що за час діяльності нею було видобуто майже десять тисяч тонн сапонітової глини. Цікаво, на яких підставах і за яких умов це відбувалося? Ці ж питання виникли у Хмельницької обласної прокуратури. Зокрема, прокурор Іван Гончар розповів «Подільським вістям», що видобування сапоніту в Ташках потребує чимало документів і дозволів. Окрім спецдозволу, який надає обласна рада, погодження територіального органу місцевого самоврядування і гірничого відводу, компанії також потрібен дозвіл на розробку надр від військових (документ на оренду земельної ділянки), адже землею розпоряджаються саме вони. Такий дозвіл можна отримати лише в Міністерстві оборони. Такого погодження у «Велесу» немає і не було. Тож на яких підставах проводилося добування сапоніту? Звісно ж, далеко не законних.
Сапоніт — понад усе
Прибуток від видобутку сапоніту здатен затьмарити усе і закон, і інтереси громади, яка «сидить» на цінних надрах. І прибутки від цього бізнесу чималенькі. Цінові пропозиції, які «Велес» видалив зі свого сайту, становили за тонну сапонітової глини — 3500 гривень.
Хто реально стоїть за фірмою «Велес», до кінця не зрозуміло. Згідно з відкритими реєстрами, компанією володіє Олександр Янчук, йому ж належить ще одна частка фірми через британську компанію «Уолксон Трейд», з частиною уставного капіталу 2 мільйони гривень. У власниках «Велесу» також є фінансова компанія «РАНП», зареєстрована за адресою, де проживає помічник колишнього нардепа Петра Симоненка, Анатолій Лук’янчиков. Реальні особи, які цікавляться славутськими сапонітами, ймовірно, знаходяться в тіні.
В підсумку нашого аналізу сапонітової карти Славутчини, наголошу, що видобування корисних копалин постало в новому, актуальному світлі. Сподіваємося, що правоохоронні органи доведуть до логічного завершення кримінальну справу, щодо незаконного видобування сапоніту в Ташках. Але на цьому проблема не розв’язується. Складається враження, що у питаннях видобування надр на Хмельниччині панує суцільна анархія і хаос. Правоохоронці і влада різних рівнів мають зайняти тут чітку позицію. Словом, має бути усе прозоро. Хто, де і що видобуває? На яких умовах і підставах? Адже вимога часу — про- аналізувати: чим багате наше Поділля і хто з цього має зиск?