Це слова колишнього успішного прем’єра Великобританії Маргарет Тетчер. Податки із зар- плати, як і інші — саме це є джерелом життєдіяльності будь-якої держави.

Та сьогодні наша держава втрачає щонайменше 200   мільярдів гривень на рік від несплачених податків на зарплату. Хоча ця цифра, якщо підрахувати точно та чесно, буде значно вищою. І такі грунтовні розрахунки від економічних експертів існують. При цьому було зроблено аналіз і моніторинг по областях України, конкретно вивчалися цифри зайнятого і незайнятого населення, реальних, а не прихованих заробітних плат та інше. В сумі втрат враховано: тіньова частина економіки складає 40-50 відсотків; цю «тіньову», частину умовно поділено на дві категорії — ті, які повністю працюють нелегально (вони нічого не сплачують від зарплати) і ті, які працюють за мінімізованою схемою оплати (від їхньої зарплати частково сплачуються податки, як правило, від мінімальної заробітної плати або ледь вищої). Наприклад, податки сплачуються з «мінімалки», а насправді працюючий отримує від шести до двадцяти тисяч гривень, які не оподатковуються. При аналізі та розрахунках бралася мінімальна зарплата 1450 гривень, позаяк встановлена на рівні 3200 гривень з 1 січня 2017 року, і проаналізувати за такий короткий період, що змінилося по оплатах і податках в підприємницькому середовищі фактично не- можливо. Окрім того, останнім часом відбувається потужна, практично не контрольована і не облікована міграція людей працездатного віку у зв’язку з безвізом, що не дозволяє реально визначити цифру незайнятого населення. А це суттєво впливає на розрахунки втрат податків від нелегальної зайнятості. Та ці зміни вже опрацьовуються і протягом майбутніх трьох місяців буде можливість оприлюднити інші цифри втрат від несплачених податків на заробітну плату, але поки вони такі — 182,2-224,4 мільярда гривень на рік. Через несплату «тіньовим» сектором цих податків увесь тягар переноситься на діючі, «прозорі» виробництва, що не дозволяє їм накопичувати кошти для розвитку, підвищувати виробничі стандарти, аби бути конкурентоздатними на ринках виробництва і збуту про-   дукції.
Деформація, поділ економіки на легальну і «тіньову» відбувається протягом останніх 15-20 років. За цей час створені і функціонують бізнеси, керівники яких іншої економіки, окрім «тіньової», не знають і не можуть зрозуміти. Тому це проблема усього суспільства. Але головне, що за ними стоїть армія найманих працівників, які також звикли до зарплати в «конвертах». Тому, забезпечуючи виконання закону щодо сплати податків на зарплату, треба діяти обережно та виважено, в основі мають бути комплексні та загальноохоплючі підходи, роз’яснення, переконання суспільства.
У тому, що не збирається практично половина податків від зарплати, в жодному разі не можна звинувачувати Державну фіскальну службу чи правоохоронні структури. Бо не можна вважати мільйони людей, які працюють у «тіньовій» економіці, злочинцями. Винна у цьому явищі багаторічна бездіяльність органів влади, практично відсутність такої функції, як правонаступництво двадцяти одного уряду України з моменту проголошення її державної самостійності. Значною проблемою, що прямо позначилася на цих негативних процесах, є політизація суспільства, постійні чвари на вищому рівні, популізм, що не дає можливості налагоджувати рік за роком послідовну систему економіки, визначати відповідальних за сплату податків.
Людей, які працюють у «тіньовому» секторі економіки, бізнесменів і найманих працівників також не можна звинувачувати в тому, що це лише вони винні в несплаті податків. Багато бізнесменів, які накопичили капітал і хотіли б далі працювати вже по закону, а не ховатися вдень і вночі від контролюючих органів, готові платити податки щодо зарплати, але вони кивають на інших («Як я буду платити, а він — ні?») і продовжують рухатися звичним шляхом. Адже в країні панує така атмосфера, що податки можна й не сплачувати. На превеликий жаль, це породження системи господарювання і підприємництва в нашій державі. Ці негативні процеси започатковані ще років двадцять тому. Наймані працівники, можливо і працювали б у сфері прозорої економіки, але ми бачимо, як за цей період, з різних причин, зникла більшість підприємств промисловості, інші види легальної діяльності. Якщо казати, що винні бізнесмени — неправильні, несвідомі люди, то це також невірно. Бо створити бізнес, робочі місця може не кожен. А вони створили, і за це, безумовно, заслуговують на подяку. Але недосконалі закони дозволили їм не сплачувати чи мінімізувати податки.
Отже, ще раз потрібно визнати, що «тіньовий» сектор — це хвороба всього суспільства, і детінізацію (а іншого шляху у нас просто немає) потрібно здійснювати дуже обережно.
Або інше. У нас останнім часом усе зосереджено навколо єдиного — як позичити гроші в МВФ. Та чи це правильно? Наприклад: сім’я, яка постійно позичає гроші в сусіда, вже й не ставить перед собою мету заробити і з цього жити, бо звикла до такого способу існування. Але ж до чого врешті-решт ця сім’я допозичається? Аналогічно і у державі. Тому ми обов’язково повинні мати реальну програму — план, як своїми власними силами, працею своїх громадян забезпечити самофінансування країни. В Україні немає стільки нафти та газу, щоб від їх продажу за кордон забезпечити безбідне існування держави. Тому окремим розділом самофінансування від створення необхідних золотовалютних запасів мають стати заходи зі створення умов підтримки зорієнтованих на експорт виробництв, бо саме вони і приносять державі вільно конвертовану валюту. Її, валюту, маємо заробляти самі, а не брати різні позички, виконуючи вкрай важкі для населення вимоги кредиторів. Досвід Туреччини, Китаю, Польщі може слугувати прикладом, як створити такі умови для своїх експортерів. 
 Проблема виведення економіки з тіні прямо пов’язана з децентралізацією на рівні регіонів. Украй важливо, щоб кожна область навчилася господарювати без дотацій, жити на самофінансуванні. Який регіон краще організує роботу, передусім зі сплати податків, такий буде багатшим та заможнішим. Так на практиці є в успішних країнах Європи і світу.
Словом, якщо не створити план детінізації економіки і не почати вже сьогодні діяти, то у найближчій перспективі це може стати великою загрозою для нашої держави.