Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1113

До редакції «Подільських вістей» звернулася група людей із села Писарівка Волочиського району. У їхній заяві йдеться: « ...просимо вас допомогти розібратися у ситуації щодо незаконної приватизації землі. Через зловживання посадової особи, колишньої голови сільської ради ми, більше тридцяти сімей, залишилися без городів, які обробляли протягом 17 років».

Безумовно,  редакція не могла залишатися байдужою до крику душі селян. Тим паче, нагодою поїхати в Писарівку став схід села, куди, знаючи про конфлікт, зголосилися приїхати голова райдержадміністрації Володимир Сергійчук, очільник Війтовецької об’єднаної територіальної громади, до якої входить село, Ігор Степанюк, депутат обласної ради, керівник фіскальної служби Волочиського району Анатолій Саланський, представники Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області, інші посадовці.
То у чому ж суть? Перед тим, як мав відбутися схід села, одна з потерпілих Людмила Концевич, яка була серед заявників до редакції, запросила нас із фотокором на свій понівечений земельний наділ, де в подробицях і розповіла, що сталося:
— У 2000-му році моїй родині була виділена земельна ділянка розміром півтора гектара. Усі роки ми її справно обробляли, сплачували податковий збір. Торік восени також зорали город, а вже аж наприкінці весни дізналися, що він, як і наділи ще більше тридцятьох писарівських родин на двох масивах, приватизовані іншими особами — учасниками АТО. Двоє з них наші, місцеві, двоє інших — з обласного центру та з села Колибань Хмельницького району. Справа в тому, що городи розташовані на землях запасу, отож ними розпоряд-
жається Держгеокадастр. Надала документи під коригування цій установі колишня голова сільської ради Катерина Вікторівна Голдасевич, хоч уже й не перебувала на посаді. Нам звідти прийшло підтвердження. А зроблено це з тією метою, щоб в подальшому хлопці-атовці передали землю в оренду її чоловікові — Валерію Едуардовичу. Так і сталося. Якось у травні вранці ми обімліли: вночі цей чоловік наші земельні ділянки переорав і скропив гербіцидами. Люди бачили, як його трактор працював на городах, відзняли відео (нам його демонстрували — прим. авт.) Ми одразу ж звернулися до поліції, а згодом і до прокурора району та навіть до Генерального прокурора України. Відписуються, що тривають перевірки. Кримінальна справа порушена не була. Всі в один голос твердять, що цю ситуацію можна розв’язати лише в суді. Але хіба ми самі створили цю проблему? Ми сумлінно обробляли городи, щоб мати змогу прогодувати свою худобину. А тепер що?
Зі слізьми на очах Людмила Петрівна продовжила:
— Подумайте, скільки ми затратили грошей на оранку, культивацію, сіяння, зерно, мінеральні та органічні добрива. Все пропало! Моя сім’я — малозабезпечена, в інших ситуація не краща. Є багатодітні,  є родина з дітьми-інвалідами, решта — переважно пенсіонери. А ось тут (показує рукою) 25 соток мали батьки теж учасника АТО. І в них відібрали. А на другому масиві в безпосереднього учасника бойових дій на сході вилучили 36 соток.
Зрозумійте, якщо в мене присадибна ділянка біля дому всього-навсього 15 соток, то за рахунок такої мізерної площі аж ніяк не можна прогодувати сім’ю. Цього року вже й поросят не купляла, бо чим прогодую? Земельного паю немаю, бо в колгоспі не працювала. Трудилася на комбінаті громадського харчування. А в нас дали лише вчителям по 50 сотих, а медикам і зовсім не перепало. Я зверталася і до старости села, і до селищного голови. Просила їх, щоб принаймні виділили мені землю в іншому місці. Та мені відмовили. Їм не цікаві наші біди й проблеми.
Ми дуже сподівалися, що на сході села обов’язково зустрінемося з безпосередніми винуватцями конфлікту — родиною Голдасевичів. Цього не сталося. Як повідомив Володимир Сергійчук,  у телефонній розмові з ним глава сімейства зіслався на те, що повіз дружину до лікарні. По суті, очільник райдержадміністрації і провів це зібрання, як міг утихомирював селян, яким ще багато чого накипіло на душі. Він, як і інші присутні посадовці, без тіні фальші запевнив, що робитиме все, аби справедливість восторжествувала, а люди б і надалі мали змогу працювати на своїй землі. Такої ж думки й голова Війтовецької селищної ради Ігор Степанюк. Його дуже обурює ця ситуація, адже вісім гектарів земель, розташованих за межа-
ми населеного пункту, віддали учасникам АТО без  жодного погодження із селищною радою, що уже само собою є неправомірним. Дав чіткі відповіді Ігор Григорович писарівчанам і на інші болючі запитання: щодо незавершеного водогону та будівництва школи.
— Щодо першого, то проектно-кошторисна документація була розділена на дві черги. Першу чергу завершили минулого року за кошти, передбачені на розвиток інфраструктури. Друга черга водогону запрацює до кінця цього року. Чекаємо на фінансування.
На будівництво школи торік замовили проектно-кошторисну документацію. Зараз вона проходить експертизу. Треба буде залучати кошти з інших бюджетів: з фонду регіонального розвитку, з обласного бюджету, бо однією громадою ми не справимося. За попередніми підрахунками проект обійдеться в середньому в 25 мільйонів гривень. Школа дуже потрібна. Тут навчається 165 дітей, можливо, доїжджатимуть і з інших сіл. Також цього року завершуємо ремонт садочка у Писарівці, — відзвітував Ігор Степанюк.
Ще з перших днів конфлікту на боці потерпілих був і Анатолій Саланський, депутат обласної ради, керівник фіскальної служби Волочиського району. Він розповів:
— Люди багато років обробляли цю землю, мали на те відповідні документи, а в ніч з 10 на 11 травня місцевий фермер посіви переорав. Я зробив депутатський запит до Головного управління національної поліції та до Держгеокадастру в Хмельницькій області. Депутати обласної ради підтримали його на попередній сесії одноголосно. Відповіді я вже отримав. На жаль, їх суть зводиться до того, що ця справа цивільно-правового характеру і підлягає оскарженню суто в судовому порядку. Але що, на мою думку, тут не враховано. Коли переорювалися городи,  атовці в той момент ще не оформили право власності. Це сталося пізніше. Відповідно, жодного права ніхто не мав так чинити. Тобто є порушення, а значить має бути і відповідальність, бо люди зазнали збитків. Я прошу їх про єдине: вирішувати питання у правовому полі, а не силою та чварами, бо земельні конфлікти завжди болючі. Тому зараз готуються судові позови. Крім цього, належить дати правову оцінку колишнім посадовим особам сільської ради, які надавали погодження на викопіювання, які в подальшому розглядалися Держгеокадастром.
Представниця Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області підтвердила: саме Катерина Голдасевич (зауважте, вона уже не перебувала на посаді) надавала відповідні викопіювання установі, а також довідки про те, що ці землі не обробляються, не є у власності й вона не вбачає підстав, які могли б послугувати для відмови учасникам АТО. Відтак, там повважали, що звертатися за погодженням до селищної ради немає потреби.
Так чи інакше, цей писарівський конфлікт лише набирає обертів. Чим і коли він завершиться, загадувати важко. Бо, якщо правоохоронці не вбачають у ситуації жодного криміналу, то залишається лише сподіватися на наш справедливий і гуманний суд. А він, як засвідчує сумнозвісна практика, може тягнутися роками. І навряд чи хто з представників Феміди думає про те, як житимуть-виживатимуть позбавлені наділів писарівчани.